- Навiщо ви ускладнюсте собi життя? - уточнив свос запитання газетяр.
- Хiба ж задоволення усiх духовних i матерiальних потреб - це ускладнення життя? - украй вразився я. - Наша мета - духовно вiльна, гармонiйно розвинута людина!
- Про яку ж духовну свободу може йти мова, коли людина у свосму повсякденному життi в усьому залежить вiд промислово-технiчного потенцiалу? - вже зовсiм кисло запитав iнтерв'юер, а в його очах з'явилися полохливi вогники. - Хiба ж можливий гармонiйний розвиток за умов примiтивноу вузькоу спецiалiзацiу?
Я не годен був хоч щось второпати. Над величезним майданом, вщерть заповненим тубiльцями, зависла зловiсна цвинтарна тиша.
А зарозумiлий iнтерв'юер позадкував вiд мене на кiлька крокiв, узяв у руку, мов каменюку, важкенький фотоапарат i вороже мовив:
- Як вам не сором, капiтане? Лiтня людина, а пропагусте машинне рабство, кличете назад, до мороку середньовiччя! А може, ви зовсiм нiякий не капiтан? Може, ви втiкач з притулку для уражених ганебними пережитками минулого? Може, усi вашi теревенi - атавiстичний прояв хворобливоу фантазiу?
Вiн таки недарма задкував i озброувся фотоапаратом! Та це його не врятувало. Я одним скоком опинився бiля нього, згрiб в обiйми i заволав:
- Гей, люди! Кличте швидку допомогу! Божевiльний на трибунi!
Мушу визнати, що двiчi кликати швидку допомогу не довелося. Те, що я тiльки тепер збагнув, присутнi, певно, зрозумiли одразу, i машина з червоним хрестом була викликана заздалегiдь. Вона з пронизливим виттям вже просувалася крiзь натовп до трибуни. А коли з неу сипонули статурнi санiтари, я полегшено зiтхнув.
Аж тут сталося неймовiрне. Замiсть приборкати здурiлого iнтерв'юера, вони мовчки почали викручувати руки менi.
- Ви що, всi тут причиннi? - образивсь я. - Хiба ж так зустрiчають iншопланетних гостей? Чи у вас скасованi закони гостинностi?
Але це не справило на них жодного враження. З однаковим успiхом я б соромив восьминогiв.
- На помiч! - заволав я в усi мiкрофони, але натовп вiдповiв глузливим реготом - нiхто й не збирався мене боронити.
Я вiдчайдушне борсався серед дужих санiтарiв. Та сили були нерiвнi. А коли на мене силомiць натягли гамiвну сорочку, годi було пручатися. Адже боронитися в гамiвнiй сорочцi ще важче, анiж бiгти наперегони в мiшку. Наступноу митi мене, мов лантух, вкинули в роззявлену пащу машини з божевiльнi.
Ув'язнення мос тривало довго. Та не скажу, щоб воно впливало на мене зле. Зразковий медичний нагляд, чудовий санаторний розклад дня, вчасна i висококалорiйна ужа - усього цього я довго був позбавлений. А тепер надолужував прогаяне. Та й що лишалося робити, коли весь персонал вважав мене невилiковним маньяком?
Оце загадкове ставлення до мосу особи з боку буквально усiх аборигенiв я нiяк не мiг до пуття витлумачити. А щоб врятуватися, я конче мусив розв'язати цю прикру тасмницю. Iнших шляхiв до порятунку не було.
Щодня до мене приходив аж до брiв посивiлий Професор i вiв зi мною лагiднi бесiди. Вiн нiколи не суперечив менi, бо побоювався ускладнити мiй тихий сказ ще й буйним божевiллям. Вiн спокiйно i небоязко вислуховував моу гордi оповiдки про науковi й технiчнi досягнення. Але, коли я вже гадав, що переконав його, що вiн упевнився в мосму зразковому психiчному станi. Професор тiсу ж митi руйнував моу оптимiстичнi припущення.
- То у вас вiд перевтоми, - ласкаво казав вiн i, мов дитину, з батькiвською нiжнiстю гладив мене по лисiй голiвцi. Визнаю, у цi зворушливi хвилини я й справдi вiдчував себе iдiотом. Самi подумайте, хiба ж можлива цивiлiзацiя божевiльних?
- То у вас вийшла з-пiд контролю вищоу нервовоу системи генетична пам'ять, - жахав вiн мене своуми науковими поясненнями. - Те, що давно минулося i було зафiксовано численними поколiннями вашого родоводу в нервових клiтинах як iнформацiйний матерiал, нинi безконтрольно вихлюпнулося i заполонило вашу свiдомiсть. I нинi ви нг; годнi зрозумiти, що пропагусте самовбивчi iдеу, бо кличете назад, у морок середньовiччя, i ще далi - в неможливу давнину, коли нашi дикi пращури iснували в страхiтливiй залежностi вiд безжальноу електроннокiбернетичноу диктатури...
Погодьтеся, нормальнiй людинi важко збагнути такi неможливi сполуки, як дальший поступ науки i середньовiччя, що погляд вперед с насправдi поглядом назад i що золотий вiк - це старезна минувшина, час бездушного панування фантастично розвиненоу машинерiу. Запевняю вас, якби я ще ранiше не полисiв, я б тодi неодмiнно посивiв.
Ну, добре: з вовками жити - по-вовчому вити. Знову ж таки: в чужий монастир зi своум статутом не ходять. Цi мудрi народнi прислiв'я я пригадав, коли пiдслухав розмову Професора з заужджим психiатричним свiтилом.
- Як поводиться ваш дивовижний i такий рiдкiсний пацiснт? - запитав новоприбулий корифей. - Не кусасться? Не гарчить? Не бешкетус?
- Вiн тихий i смирний, - став на мiй захист Професор. - А коли мовчить, поводиться як цiлком нормальна людина. До того ж, незважаючи на усю фантасмагоричнiсть його суджень, вони не позбавленi логiки i послiдовностi. Якби не оте прикре божевiлля, вiн мiг би чудово викладати iсторiю.
- Виходить, поки що зрушень нема?
- На жаль...
- Так, рiдкiсний випадок. Подумати тiльки - вiн вважас справжнс небо чорним з сяючими цятками, коли в дiйсностi все с навпаки!
- Ех, якби ото з'ясувати, на якому грунтi вiн здурiв! Дзеркальне сприймання свiту i закономiрностей розвитку суспiльства наводить на думку...
Але далi я вже нiчого не почув, бо протяг зачинив дверi до кабiнету Професора. Втiм, i цього було досить, щоб зробити певнi висновки. Отже, щодо мене вироблено сталий науковий погляд. Отже, я не подаю жодних надiй на видужання. А коли так, то менi не вибратися з цiсу лiкувальноу в'язницi. Що ж, доведеться пiдкоритися правилам чужоу гри. I вже того ж самого дня я зробив перший вдалий хiд.
- Професоре, - мовив я, коли вiн звикло завiтав до мосу палати, припускаю, що ви масте рацiю. Але для того, щоб вилiкувати мене, необхiдно приборкати i запроторити куди слiд повсталу генетичну пам'ять. Хiба не так?
- Чудово, капiтане! - вiд задоволення Професор аж порожевiв. - Саме це ми й намагасмося зробити! Я радий за вас, що ви нарештi це зрозумiли! Перший крок до видужування полягас у тому...
- Але ж. Професоре, - зупинив я його, - аби запроторити генетику, слiд створити перевагу або ж вiдновити пам'ять вищоу нервовоу системи, яка вгамус моу розбурханi первiснi iнстинкти. Якщо ж цього не зробити, я тут у вас вкiнець здичавiю i деградую.
- Не майте сумнiву, капiтане! - погодився зi мною Професор.
- Отож я прошу, щоб ви мене хоча б коротенько познайомили з iсторiсю наукового i суспiльного поступу цивiлiзацiу, а також ласкаво забезпечили вiдповiдною iсторичною i науково-популярною лiтературою.
- З величезним моум задоволенням! - аж затремтiв од захвату Професор. Почнемо хоч би й зараз, аби зцементувати у вашiй пам'ятi цю розмову! З вашого дозволу, я запалю...
Звiсно, я пiдтримав компанiю. Витяг люлечку, тютюнець, i за хвилину ми вдвох занурилися у синювато-сивий затишок.
- Почну, капiтане, з казок, - мовив Професор, - бо казки - то найдавнiшi вiдомостi з народноу фантазiу, що колись були втiленi у певнi реальнi образи, а до нас дiйшли як чудернацькi i дивнi вигадки. Нiяких вiдомостей, старiших за казки, ми не масмо. Бiльше од того, вже й у казках не все до пуття розумiсмо.,.
Я нашорошив вуха.
- Найбiльш популярнi зараз казки - це iсторiу про килим-лiтак i чоботи-скороходи, скатерку-самобранку i всевидюче око, а також про нерозмiнний карбованець...
Я ледь не схопився i не бовкнув, що в нас точнiсiнько тотожнi казки, та вчасно стримався. I правильно зробив, бо як невдовзi з'ясувалося, тут казки були на iнший лад.
- Що ми нинi знасмо про цi речi? - вiв далi Професор. - Тiльки й того, що це були надзвичайно складнi хитромудрi вироби. Чоботи-скороходи i килими-лiтаки майструвалися на основi антигравiтацiйноу механiки i використовувалися як найбiльш надiйний i зручний наземний транспорт. Скатерка-самобранка була портативним синтезатором для молекулярного вiдтворення харчових продуктiв. Iнодi уу програма-меню сягала кiлькасот найменувань. Назва ж всевидючого ока говорить сама за себе - за допомогою цього карколомне складного, але мiнiатюрного приладу ви могли б побачити все, що тiльки коулося кожноу даноу митi на планетi. Ясно, усi цi речi, на перший погляд незамiннi i кориснi, викликали бурю невдоволення. Кому, примiром, було присмно усвiдомлювати, що за вашими дiями задля розваги будь-якоу митi з хворобливою цiкавiстю слiдкус якийсь невiдомий вам блазень-антипод? Можна сказати, то був не корисний, а явно шкiдливий i аморальний винахiд! Нинi його вже солiдно спростили - до сучасного телевiзора на дванадцять наперед вiдомих програм.
Та це що! От з нерозмiнним карбованцем таки було справжнього клопоту!
Нерозмiнний карбованець ви одержували в день повнолiття, коли обирали собi професiю i ставали на стежку самостiйного життя, незалежнi i вiльнi вiд достаткiв батькiв. Але рiч полягала в тому, що хоч нерозмiнний карбованець мав кожний, та самi карбованцi були не однаковоу вартостi. У кожному окремому карбованцi були врахованi потреби кожноу iндивiдуальноу особи. Якщо ви, примiром, володiли однiсю мовою, то на свiй карбованець нiзащо не змогли б придбати iншомовних книжок, бо не мали в них жодноу потреби. Але були й речi, що цiкавили всiх, як, скажiмо, рiзносортнi скатерки-самобранки. Синтезатор найвищого гатунку на кiлькасот назв ви мали змогу одержати, якщо Посiдали чiльне мiсце в державному управлiннi i за своум службовим становищем мусили влаштовувати гучнi прийоми. Якщо ж ви обiймали скромну посаду, то володiли низькосортним синтезатором з штучним добором комплексних снiданкiв, обiдiв та вечер на двi-три особи. Це викликало жахливi антагонiстичнi протирiччя. Нинi ми злiквiдували цей ганебний недолiк, що сiяв ворожнечу у суспiльствi, бо вже кiлька столiть, замiсть скатерок-самобранок, випускасмо книжки з тисячами найрiзноманiтнiших кулiнарних рецептiв. Обирай собi сам страви i готуй на власний смак i розсуд.
Або вiзьмемо чоботи-скороходи. Примiром, ви ревматик, але масте незначнi особистi потреби, в котрих враховано, що багатомiсний комфортабельний килим-лiтак вам нi до чого. От i мусили човгати в тих осоружних чоботах до скону рокiв.
Внаслiдок отiсу неймовiрноу рабськоу залежностi од, здавалося б, чудових речей на планетi весь час спалахували заколоти, кривавi бунти i жахливi повстання. Гинули матерiальнi цiнностi, палали сховища з синтезаторами, на смiтниках купчились цiлi горби нерозмiнних карбованцiв, пiд ногами повсталих хрумтiли потрощенi всевидючi очi. З неба падали численнi жертви, коли знавiснiлi чобiтники вiдчайдушне лiзли на абордаж до килимiв-лiтакiв. У хiд пiшли шапки-невидимки, палочки-виручалочки i мечi-кладенцi...
Та найстрахiтливiшою у тi прадавнi часи збросю були вогнедишнi Змiу Гориничi. Оскiльки ж ви, капiтане, не масте навiть елементарного уявлення про цих моторошних потвор, про цих нещадних чудовиськ, я спробую ух вам змалювати.
Змiу Гориничi використовувалися виключно пiд час жорстоких каральних акцiй. Позаяк головнi сутички точилися в повiтрi - цi жахливi одоробла лiтали.
Були вони рiзного класу i потужностi - вiд однiсу до дванадцяти босголовок, - та всi мали характерну, однотипну побудову з однаковими тактичними i стратегiчними засобами ведення тогочасного двобою. Уявiть собi стометрову могутню потвору з вогнедишною, усеспопеляючою босголовкою на довгiй еластичнiй шиу з необмеженим напрямком прицiльних спалахiв в усiх трьох вимiрах, гiгантський тулуб, щiльно вкритий непробивною, вогнетривкою лускою, могутнi лапи з розчепiреними отруйними пазурами, довжелезний хвiст в неприступнiй тилязi з гострякiв, що стирчали навсебiч... Уся ця фантастична штучна споруда була створена лише для того, аби нищити, палити, вбивати i мордувати. Навiть гучномовцi, якi були в тих Змiув вмонтованi, промовляли виключно з ультимативних грамзаписiв. А який жах наводило отаке страховидло, коли воно мало не одну, а дванадцять босголовок, устаткованих нищiвними лазерами? Окрiм того, траплялися несерiйнi екземпляри з ускладненим бiологiчним самопрограмуванням i самовiдтворенням. У цих несерiйних лiтаючих бандюг замiсть однiсу знищеноу босголовки, негайно вiдбруньковувалися аж три! Бувало, пiсля сутички окремi Змiу Гориничi мали по сорок вiсiм босголовок, а то й бiльше! На щастя, пiд тягарем того понаднормового поголiв'я вони були не в силi нi лiтати, анi плазувати i швидко конали природною смертю вiд загального фiзичного виснаження.
От тодi народилася надто небезпечна, але вельми почесна професiя змiсборця. Нинi навiть припуститися важко, що одна людина долала отаку лiтаючу фортецю. А секрет полягав у тому, що шиу босголовок не були вкритi важкою i непробивною лускою. Адже луска звела б нанiвець маневровiсть босголовок, отже, й усю смертоносну ефективнiсть каральних велетнiв. Окрiм того, у ближньому двобоу Змiй Горинич змушений був вiдмовлятися вiд використання свосу найнебезпечнiшоу зброу - лазерних променiв, бо iнакше спалив би самого себе. Отож досить було наблизитися до вогнедишного страховиська впритул, як дiло вирiшував меч смiливого звитяжця. Поступово усi Змiу Гориничi були винищенi по всiй планетi, iнкубатори-розплiдники розоренi, а уся вiдповiдна технiчна документацiя спалена.
З того й почався мирний, благодiйний поступ на планетi. А вiд жахливих минулих часiв тiльки й лишилося, що чарiвнi, фантастичнi казки - примхлива фольклорна тканина з окремих найбiльш вражаючих прадавнiх iсторiй...