Але уявiть мiй подив: коли я почав студiювати iсторичнi хронiки i науково-популярнi брошури, то одразу переконався, що Професор не брехав. Казав менi саму правду, якою б неможливою вона не видавалася!
З хронiк з усiсю iсторичною очевиднiстю виникало, що поступ на планетi дiйсно базувався на неймовiрному грунтi. Вiн нiби задкував вiд надскладного до свого примiтивного прототипу. Але в той же час усе це сприймалося i пояснювалося вченими iсторiографами як незаперечнi досягнення мiсцевоу цивiлiзацiу i знаходило свос, хоч i парадоксальне, але логiчне теоретичне тлумачення.
Рiч полягала у тому, що через якiсь нез'ясованi i поки що не зрозумiлi менi причини iсторичний розвиток на планетi започаткувався не з первiсно-дикунських вiдносин, а з на диво розвиненого технократичного суспiльства. Можна було тiльки фантазувати про той колосальний рiвень науки i технiки, що безнадiйно загубився в сивiй давнинi ще доказкового перiоду. Нiчого дивного тут зрештою нема, бо й на Землi було надiйно забуто безлiч секретiв прадавнiх майстрiв, що становлять нинi загадки iсторiу. У нас позникали цiлi галузi науки, як ото астрологiя, геральдика, сфрагiстика, тамгологiя, алхiмiя, чарiвництво i вiдьмологiя, фiзiономiстика i теоретична казуустика. Куди подiлися фаусти, щорiчнi конференцiу по обмiну досвiдом з питань демонологiу на Лисiй горi, грiзнi володарi пiдземних, пiдводних i ефiрних стихiй? Де вони тепер - провидцi, пророки i телепати? Але коли на Землi розвиток в основному йшов шляхом ускладнення, то на цiй чудернацькiй планетi сталося навпаки.
З цього погляду на планетi було досягнуто чималих успiхiв. Як я вже згадував, всевидюще око було прекрасно спрощено до дванадцятиканального телевiзора зi сталими i нудними програмами. Колишнi чоботи-скороходи удосконалилися (мало не вдався до помилкового визначення - " деградували ") до моторолерiв, мотоциклiв, мопедiв, велосипедiв i дитячих самокатiв, а килими-лiтаки - до просто лiтакiв. Скатерки-самобранки також без слiду позникали. Натомiсть пишно розквiтла чудово розгалужена система буфетiв, закусочних, кав'ярень i чайних, удалень та ресторанiв з натуральними стравами, а не штучно синтезованими з абстрактних молекул.
Було рiшуче злiквiдовано i ганебне закрiпачення вiд народження вiльноу особи принизливим нерозмiнним карбованцем. До сьогоденних часiв, як далекий вiдгомiн колишнiх антагонiстичних вiдносин, дiйшла тiльки варварська, антидемократична в своуй сутi iдiома - "вдарити карбованцем". Новi часи породили й новi прислiв'я та приказки: "Нема грошей - розмiняй карбованця", "копiйка руб береже", "грошей - що й кишеня не сходиться", "грошi всюди хорошi" та "хоч в головi пусто, аби капiталу густо". А сталося те, що жорстокий диктат нерозмiнного карбованця був замiнений твердою валютною системою, яка в принципi передбачала необмежене накопичення капiталу кожною окремою особою. Таким чином, нинi не вiд якогось осоружного нерозмiнного карбованця залежало, як ти задовольнятимеш своу потреби. Тепер це залежало вiд самого тебе, вiд твоух здiбностей i таланту, вiд твосу спритностi та енергiу. По сутi, права кожноу людини нинi були необмеженi. Кожна окрема iндивiдуальнiсть мала цiлковиту змогу задовольнити не лише своу, хай найбезглуздiшi потреби, а й навiть дивацькi, iнодi навiть злочиннi примхи. Аби грошi!
Атож! Нарiжнi принципи моделювання тамтешнього iдеального суспiльства я збагнув. Та це було пiвдiла. Головне й тепер лишалося не з'ясованим. Адже я втямив лише "як", але досi не вiдав "чому". А голе "як" без путящого "чому" завше може привести до хибних, а в мосму становищi - фатальних висновкiв i вчинкiв.
Я не спав цiлих пiвдоби (я не кажу "нiч", бо ночей там взагалi не iснувало), марно намагаючись розв'язати цю головну тасмницю. Аж нарештi мене осяяло. Стрiла часу, як матерiальноу, об'сктивно iснуючоу величини, скерована тут вiдносно нас, землян, на стрiчний напрямок.
I як це я ранiше не здогадався? Адже на нашiй рiднiй Землi здавна iснувала гiпотетична теорiя, що час може бути не тiльки плюсовим, а й мiнусовим.
Але теорiя лишалася на паперi, бо гiпотетичний "мiнус" передбачав подiу, якi насправдi нiким не спостерiгалися. Променi зiрки, скажiмо, йдуть вiдцентрове в усiх напрямках. Нiхто i нiколи не помiчав протилежного. Ну, хто б наважився запевняти зворотне - мовляв, променi надходять до зiрок звiдусiль i консервуються у зiрках? Адже тодi необхiдно було визнати, що в зiрках вiдбуваються зворотнi ядернi реакцiу, тобто, що кожна зiрка поглинас випромiнювання, а не с його джерелом.
Отут все стало на мiсце.
Мiнус-галактики таки iснують. Але вони не помiтнi для спостерiгачiв з плюс-галактик... Адже вiд них не надходить свiтло, бо вони його засмоктують у свою систему. Ого, у Всесвiтi немас дрiбниць! Отже, цi мiнусовi галактики вгамовують небезпечну для нас ентропiю i зберiгають всесвiтню енергетичну рiвновагу! Тепер вам зрозумiло, чому на зоряному небi ми бачимо густi чорнi плями. Усi iншi закони природи на тих "чорнотах" мають мiнусовий змiст i крутять колесо iсторiу в зворотний бiк. Те, що для нас темне минуле, для них свiтле майбутнс, а наше свiтле майбутнс - для них минула доба наукового варварства i високотехнiчного дикунства...
Тисяча москiтних метеоритiв завбiльшки з молоду картоплю! Це ж я замешкав у мiнусовому часi i скоро знову ходитиму з парубоцькою чуприною! Це ж, якщо надовго затримаюся тут, мене не впiзнас навiть мiй юний друг i послiдовник, новоспечений капiтан Козир!
З нетерпiнням очiкував я на черговий вiзит Професора i ретельно готувався до вирiшального iнтелектуального двобою. Свобода або довiчне психоув'язнення! - було моум бойовим гаслом. А коли вiн прийшов, я аж скочив вiд хвилювання з крiсла i неспокiйно зарипiв протезом з кутка у куток палати.
- Що сталося, мiй вельмишановний капiтане? - запитав надто спостережливий головний наглядач.
- Професоре, - рiшуче зупинивсь я навпроти нього i втупився йому в очi, - дозвольте з вами першим подiлитися однiсю, на мiй погляд, досить цiкавою технiчною iдесю...
- Гм, - скептично набурмосився вiн, - кажiть, хоч я ух од вас уже наслухався досхочу. Але однiсю бiльше чи однiсю менше, то нiчого не важить...
- Так от, Професоре, - врочисто розпочав я. - Настав час, коли створилися економiчнi i соцiальнi умови для повного знищення електрики як головноу i вирiшальноу енергетичноу бази планети.
Вiн тiльки вражено заклiпав очима.
- Анахронiзм i вiдсталiсть електричноу енергiу очевиднi, просторiкував я. - Це гальмо у дальшому поступi суспiльного розвитку. Усi рiчки захаращенi громiздкими греблями. Огиднi вежi електропередач з трансформаторними пiдстанцiями спотворюють чудовi красвиди. Прекраснi мiста вкритi, мов велетенським павутинням, дротяним мереживом. А вiзьмiть хатнiй побут! Будь-яка домiвка вкрай натоптана холодильниками, електропрасками, електрокавниками i телевiзорами. Скiльки з'явиться додатковоу житловоу площi i спокiйного сiмейного затишку, якщо викинути на смiтники цi небезпечнi для життя приладиi А що ми втратимо разом з втратою електрики? Та нiчого! Бо й зараз нiчогiсiнько не знасмо про уу природу. Та й знати не варто. А що виграсмо? Знiмемо пута з рiчок, у них заведеться риба. Розквiтне плавання i риболовний спорт як засоби здорового i корисного вiдпочинку. Уявiть, як змiниться на краще обличчя планети!
- А як же трамвау? - спантеличено пробелькотiв Професор.
- А що трамвау? - знизав я плечима. - Хай ух тягають конi! Зрештою, кiнська сила вже не один-два роки набувас чинностi основного покажчика потужностi...
Та Професор вже оговтався.
- Масте рацiю, - спочатку погодився вiн зi мною. - Електротехнiчнi споруди справдi надто громiздкi i потворнi. А скiльки вони забирають у нас сил i здiбностей! Скiльки заводiв тiльки те й роблять, що виготовляють електроустаткування та електроприлади. Страшно згадати, мiльйони людей працюють у потi чола свого лише для того, щоб засмiтити планету. Але ви, капiтане, не врахували однiсу важливоу обставини. Для того щоб вiдмовитися вiд одного джерела енергiу, слiд винайти iнше, бiльш просте. Не будемо ж у свосму поступi задкувати до глобально небезпечноу термоядерноу i променевоу енергiу.
Тiльки цього я й чекав.
Пiдiйшов до столу i спокiйно кинув козирного туза або, коли точнiше, креслення елементарного парового двигуна.
- Ось вам нове джерело! Його можна монтувати навiть у сарау. Я аж дивуюся, як це досi нiхто не додумався до такоу простоу речi...
Професор швидко, збагнув нескладний принцип роботи паровика. Очi його радiсно заяснiли.
- Капiтане! - розчулено загорлав вiн i кинувся мене обнiмати. Присягаюся усiма дiрками на небi, я завжди вважав вас видатною людиною. Про це свiдчить навiть ваш так званий зорелiт, кустарно злiплений вашими золотими руками у цiлковитому розумовому потьмареннi. Я запевняв колег, що ваш генiй не стiйко уражений i лише тимчасово животiс в полонi хворобливоу фантазiу.
Професор передихнув од захвату, а тодi вигукнув:
- Ваш генiальний винахiд, капiтане, початкуе нову промислово-технiчну революцiю на планетi! Ви - один з найбiльших мислителiв, якi будь-коли ощасливлювали наше людство!
Я незворушно вислухав цi дифiрамби i нiчим не зашкодив Професоровi, коли вiн з переможними зойками "Видужав! Видужав! Видужав!" кинувся до телефону...
Наступного дня я звiтував зi своум карколомним (з погляду тамтешнього поступу) проектом перед вченою радою. Знову мiй голос, посилений ретрансляторами, лунав над планетою. Уся люднiсть слухала мене, затамувавши подих. Мене, новообраного Головного Теоретика Вченоу Ради! Кожне мос слово було на вагу золота. Пароплави! Паротяги! Паровi млини, паровi майстернi i фабрики! Я до того розпалився, що широкими мазками окреслив й подальшi свiтлi обрiу. Я не пошкодував фарб, щоб змалювати далекий прийдешнiй день, коли щасливi нащадки замешкають у печерах навiть без парового опалення (його замiнять гарячi природнi джерела i гейзери), позбудуться будь-якоу залежностi вiд технiки, гомонiтимуть бiля затишного багаття, оповiдаючи про своу мисливськi та рибальськi подвиги...
Нiхто менi не перечив. Усi слухали мов зачарованi. Тiльки мiй попередник по посадi Головного Теоретика незграбно намагався спаплюжити моу iдеу.
- Наш достойний вчений колега, - пiдступно почав вiн, - не врахував у свосму вельми смiливому проектi одну, так би мовити, дрiбничку, яка, на жаль, перекреслюс весь проект.
- Це ж яку, коли не секрет? - запитав я.
- А отаку! - зловтiшне процiдив цей вчений цап. - Маю на увазi рiчки, хiмiчно очищенi внаслiдок реалiзацiу парового проекту. Автор його сам недвозначно запевнив, що в рiчках можна буде навiть купатися. А що це означас практично? Практично це означас, що в газетах побiльшас некрологiв. Маю на увазi утопленикiв.
Ач, капосний заздрiсник!
- А дiти? - раптом трагiчним голосом завищав вiн. - Як утримати дiтей од водноу спокуси? Вони ж усi перетопляться, i наша цивiлiзацiя безславно загине! Я серйозно побоююся, що доповiдача передчасно випустили з його несамовитим i погибельним проектом! Я все сказав, - вже зовсiм могильним тоном закiнчив вiн свiй виступ серед цвинтарноу тишi.
О небо! Невже знову до психiатричноу в'язницi?
Та я видряпувався й не з таких тарапат...
- А коли це, - загримiв у мiкрофони я, - розумнi iстоти задкували перед труднощами? Хiба ж важко буде скласти i видрукувати методологiчнi посiбники "Як навчитися плавати" i "Перша допомога потопаючому"? - Грiм оплескiв був красномовною вiдповiддю на моу сповненi оптимiзму i глибокоу вiри у людський розум слова. - А якщо ж i захлинеться двiйко псевдовчених ретроградiв i консерваторiв, - схидно докинув я, - прогресивна думка вiд цього нiчого не втратить...
Авжеж, пiсля такоу рiшучоу вiдсiчi я лишився на волi. Однак вирушити у зворотну путь ще довго не мав змоги. Куди б я не подався, мене завжди оточував натовп з численних заступникiв, секретарiв, помiчникiв, референтiв, консультантiв i стенографiстiв. Певно, мали мене весь час на оцi, бо побоювалися, раптом я знову звихнуся, нароблю дурниць i скомпрометую високу репутацiю вченоу ради.
Ех, якби тут iснували ночi! Вночi куди вигiднiше лаштуватися до втечi, нiж удень...
Але згiдно з теорiсю вiрогiдностi, рано чи пiзно повинен був скластися такий збiг обставин, що я мав лишитися сам один. Я день у день терпляче чекав отоу вiрогiдноу нагоди. I прийшов мiй день.
Я пробирався до ракети, мов злодiй, бо якби хтось побачив моу пiдозрiлi маневри, неодмiнно вирiшив би, що стався тяжкий рецидив. I мене знову б сповили у гамiвну сорочку. Та все минулося щасливо...
- Ось вам, молодий чоловiче, й уся iсторiя, - мовив капiтан Небреха. Буду щиро радий, коли задовольнив вашу юначу допитливiсть.
Я мовчки збирався з думками. Розповiдь капiтана Небрехи, як i завше, була вражаючою, приголомшливою i несподiваною. Щоб як слiд усвiдомити уу, конче потрiбен певний час. Та в моуй головi вовтузилася невиразна пiдозра, що оповiдь мiжзоряного вовка мiстить в собi якусь червоточину. Щось в нiй було не до ладу, суперечило самiй iдеу, щось невловиме, як свiтло.
Свiтло!
Ось вона - невiдповiднiсть!