А всi роботи радiсно загули, заверещали, затрiщали електричними iскрами, бурхливо вiтаючи першовирiшальника новоу оригiнальноу задачi, що, безперечно, згодом увiйшла до всiх хрестоматiй та iсторичних хронiк Кiбери. Над головою обчислювача Максимума спалахнув нiмб, що свiтився стiльки секунд, скiльки ух було витрачено на розв'язання.
Але я вже знав, що робити, аби вiдволiкти увагу Вченоу ради вiд фатальноу для нас ухвали. У розпал всероботноу радостi я, наче бомбу, кинув у нвтовп обчислювачiв нове математичне запитання:
- Яке число матимуть дванадцята i двадцять друга пляшка у батареу з тридцяти чотирьох пляшок, якщо рахувати справа налiво?
Знову запала чарiвна тиша, знову задумливо блимали лампи, аж поки обчислювач Плюс вигукнув:
- Тринадцята i двадцять третя!
I знову лунас симфонiя безмежноу радостi, а над головою першовирiшальника Плюса спалахус нiмб переможця.
Вiдтодi я вже не давав роботам отямитися. Я невтомно бомбардував ух все новими i новими запитаннями. Я ввiмкнув ретранслятори, щоб уся Кiбера чула мiй владний голос:
- Яке найменше число, якщо дiлити на числа 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 i 9, дас вiдповiдно у залишку 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 i 8?
I над головою цього незграбного сифона Мiнуса жодного разу не спалахнув нiмб першовирiшальника. Усi роботи переконалися, що замiсть голови вiн носив глечик.
А я всесiуяав добiрними задачами, як з плакатного рогу\достатку.
Азимут пас мене очима i з глибоким жалем раз у раз спiвчутливо шепотiв:
- Бiдний, бiднир капiтан Небреха... Бiдолаха зовсiм з'ухав з глузду...
Я його прекрасно розумiв: i справдi, нас прирекли до страти, а я, наче недоумкуватий, розважаю своух катiв.
Та я не мав часу пояснити йому свiй тактичний задум, що мусив нас врятувати. Роботи розв'язували найскладнiшi крутиголовки з швидкiстю перегонових ракет, а я дедалi повiльнiше заповнював паузи. Iнодi вiд нетерплячки я грюкав протезом по металевiй пiдлозi зали засiдань Вченоу ради, наче, крiм iскор, мiг викресати з неу ще математичне запитання.
Я лихоманкове шукав якусь пристойну працю на царинi математики, щоб надовго посадовити роботiв на мiлини часу. Адже нам з Азимутом треба було не тiльки втекти з Академiу обчислювальних наук, а й встигнути добiгти до нашоу коробки...
Але щось путнс на думку не спадало. У мене не було вiльноу анi секунди, бо роботи ковтали задачi ненажерливо, мов голоднi удави. Ще трохи, i я мусив би сам стрибнути у ухню бездонну пащу. Цiсу драматичноу митi я розпачливо ляснув себе по боку i раптом почув, як у лiвiй кишенi щось задеренчало... О небо! Я зрадiв i злякався! Я зрадiв - може, це наш порятунок, i злякався, а що як просто табакерка...
I що ви гадасте? Це був порятунок!
Я шаснув до кишенi i витягнув найпопулярнiшу на Землi гру "15"! Гру, через яку ямайськi пiрати розбивали своу кораблi об рифи, машинiсти не зупиняли поузди на станцiях i летiли пiд укiс, а пачкарi кидали свiй прибутковий промисел! Бо вони були неспроможнi хоч на хвилинку вiдiрватися вiд чарiвницi-коробочки...
Я гордо пiдняв нашу рятiвницю над головою й урочисто звернувся до роботiв:
- Шановнi кiберяни! Зараз я познайомлю вас з найпопулярнiшою серед роботiв Землi грою "15"! У цiй коробочцi - п'ятнадцять квадратових шашок, пронумерованих вiд 1 до 15. Один квадрат у коробочцi вiльний. Гра полягас в тому, щоб шашки, розташованi довiльно, пересунути в порядку зростання номерiв. Однак це вдасться не завжди. Отже, знайдiть, як найкоротше можна вирiшити завдання.
Я передав коробочку обчислювачевi Максимуму i втомлено втер спiтнiле чоло.
- Тiкаймо негайно, капiтане! - смикнув мене за рукав Азимут, коли я нарештi замовк.
- Нема чого поспiшати, - стиха заспокоув я його. - Ти лишень подивись, що роблять цi металевi диваки! Вони почали перебирати усi можливi позицiу до п'ятнадцяти шашок... А чи знасш, що ум доведеться перебрати до двох трильйонiв позицiй?! Хай вони роблять навiть по десять ходiв на секунду, ум однако вистачить на п'ятсот рокiв безперервноу роботи...
- Капiтане, ви - генiй! - щиро визнав Азимут.
Властива менi скромнiсть не дозволяс говорити так про себе. Але що вдiсш? Запитайте будь-якого мiжзоряного капiтана, i кожен вiдповiсть, що штурман Азимут - це втiлення точностi i глибини формулювань. А я у своух розповiдях завжди дотримуюсь голих фактiв, хоч якi б для мене вони були неприсмнi.
Отож, не перебiльшуючи, подорож виявилася дуже цiкавою. Я певен, що роботи й досi клацають шашками. А проте, правильне рiшення лежить напохватi. Щоб знайти його, досить просто вийняти шашки з коробочки i розташувати ух у порядку номерiв. Якщо таких перестановок - чiт, то завдання можна вирiшити, якщо ж лишка - неможливо.
Але робот до цього нiколи не додумасться. Вiн, як i кожна обчислювальна машина, вперто й послiдовно перебиратиме всi варiанти, хоч би ух виявилося, як зiрок у Всесвiтi. А людина завжди вiдкидас марну працю. Пам'ятасте, як Олександр Македонський розрубав Гордiув вузол, а знаменитий капiтан Христофор Колумб поставив яйце? Поки робот мудрус, людина робить дiло, ось що я вам скажу! У цьому перевага людини над роботами...
Я бачив, що капiтан Небреха от-от загрузне у хащах кiбернетичноу фiлософiу, i поспiшив знову вивести його на пряму дорогу стрункоу розповiдi:
- А звiдки ж взялася оця худенька "Цiкава арифметика"?
Капiтан не хапався вiдповiдати. Вiн неквапливо натоптав тютюном люльку, старанно розпалив уу i лише тодi пробурчав:
- Звичайно, я мiг привезти з Кiбери багатотонну математичну енциклопедiю, та ще й з чинним обчислювачем. Але, як бачите, не привiз, хоч вiд енциклопедiй у крамницях усi полицi трiщали, а обчислювачiв можна було брати голими руками. I не тому, що в кишенях бракувало грошей, а в коробцi мiсця. Просто гра у "15" зачарувала всiх роботiв. Замiсть обслуговувати кiбернетичнi пiдлогонатирачi, пилососи та праски, продавцi шукали рiшення, i нiчого ух не обходило. Це смiшно, але менi не було кому заплатити, а на самообслугу там ще не перейшли! Довелося взяти сувенiр на згадку про Кiберу задурно. А щоб роботи не подумали про людей зле, я й узяв найдешевшу роботячу книжечку...
4. ЯБЛУКО НЕЗГОДИ
Я з утiхою згадую тi незабутнi днi, коли я гостював у капiтана далекоу мiжзоряноу плавби Небрехи. Упевнено можу сказати, що нi одна година у товариствi цiсу незвичайноу людини не минула для мене марно.
Нам нiхто не заважав. Капiтан обрав таку мiсцинку на узбережжi, де хазяйнували тiльки сонце, море i тиша.
Уявiть собi маленьку затоку, зусебiч оточену могутнiми горами, мiнiатюрний садочок, у його гущавинi вигулькус верх латаноу-перелатаноу коробки, i невеличкий будиночок з широкою верандою, заклечаною диким виноградом. Оце i буде капiтанова садиба.
Дiстатися туди суходолом було неможливо. Нi автостради, анi стежки, навiть туристськоу... Тiльки вiдчайдушнi верховинцi навколишнiх аулiв з бурдюками за плечима героучно долали карколомнi кручi, щоб капiтан Небреха завжди мав гiдний його всесвiтньоу слави запас антиречовини. Та ще вечорами об'якорялися коло берега тамтешнi рибалки, щоб у товариствi гостинного хазяуна ту речовину дегустувати.
Правда, щодня вертольотом прибував ще велемовний фахiвець iз музею космiчних мандрiв канючити сувенiри в капiтана, але його отi земнi релiквiу щироу дружби i пошани чомусь не цiкавили. Його можна було умовити вихилити хiба що склянку козячого кисляку. Очевидно, саме тому цей бiдолаха i не знаходив спiльноу мови з Небрехою.
Але годi вже гаяти час побутовими дрiбничками. Краще розповiм про пригоду, яка не мала i не мас собi подiбних в усiй свiтовiй iсторiу. А дiзнався я про неу зовсiм випадково...
Небреха мав одну свосрiдну звичку. Вiн любив серед бiлого дня залiзти до свосу коробки, вмоститися перед холодною грубкою, бозна-коли абияк зрихтованою з рудого заiржавiлого вiдра, i запалити люльку. I от за хвилину жерстяний димар, що стримiв з одного бортового iлюмiнатора, починав курiти сивими кiльцями. Це один з найрiшучiших i найхоробрiших капiтанiв обережно випускав дим у грубку, точнiсiнько як отой школяр, що вперше поцупив у тата цигарку i нишком запалив уу на кухнi. Ну, школяра ще можна зрозумiти. А от капiтана Небреху годi зрозумiти.
Якось я ласував на верандi запашною пастою, коли дивлюся - в'юниться над коробкою димок. Ну, думаю, час уже розгадати цю тасмницю. Пiдкрався до коробки i зазирнув усередину.
Так i с! Капiтан Небреха сидить коло грубки, палить люльку, а на колiнах - пiдручник фiзики для середньоу школи! Я тодi ж зауважив, який саме роздiл його зацiкавив. Це був безсмертний роздiл про закон всесвiтнього тяжiння. А з розгорнутоу сторiнки дивився сам першовiдкривач, генiальний англiсць, великий вчений Iсаак Ньютон.
- Якби не ця людина, - делiкатно почав я розмову, - ви, капiтане, можливо, нiколи не торували б мiжзоряних шляхiв i оце не палили б люльки у старiй коробцi перед саморобною грубкою.
- А ви не поспiшайте, юначе, - спокiйно застерiг мене капiтан Небреха. - Якби свого часу я забарився бодай на мить, ви б зараз, очевидячки, шукали зовсiм iншоу причини, а цього портрета у пiдручниках не було б...
Я ошелешено заклiпав очима. А капiтан любесенько поклав пiдручника на денце колишнього вiдра, неквапно вибив з люльки гарячий попiд i натоптав уу свiжим тютюном.
- Авжеж, - наголосив вiн, - якби я забарився ще на мить, космос, можливо, досi ховав би вiд людства своу тасмницi.
Капiтан пiднiс сiрника до свого постiйно дiючого вулкана, занурився у тютюнову хмару i почав свою дивовижну розповiдь:
- Все почалося з Азимута. Хлопець вiн загалом хороший i штурман здiбний, а все ж мав одну неприсмну рису - любив сперечатися i старших повчати. А сперечався вiн, як затятий, нi сну йому не треба, анi спочинку... Ото, пригадую, якось один науковець захищав кандидатську дисертацiю на популярну тему: "Чи було життя на Марсi?" А мiй штурман був йому за опонента. То Азимут так виснажив усiх присутнiх своуми запереченнями, що кандидатське звання надали йому, а не тому невдасi-науковцю. Аби спекатися... I, щоб ви знали, потому його на захист дисертацiй не запрошували, боячись, що вiн за мiсяць матиме звання академiка. Ну, i я намагався не розмовляти з ним на науковi теми...
Так от. Зараз я вже не скажу певно, з якого саме приводу, але якось я необережно бовкнув у присутностi Азимута про Ньютонове яблуко.
Азимут негайно повертасться до мене, дивиться в очi i категорично заперечус: