"Так, так, я все розумiю, це ж така вiдповiдальнiсть, така вiдповiдальнiсть. Я розумiю..."
Але що саме мало вiдбутися, Спасокукоцький не дослухав, бо завуч Вiра Якiвна його помiтила: "А тобi що тут треба?" I вiн кулею вилетiв з учительської в коридор.
- Ех ти, лопух! Не мiг сховатися десь i дослухати. Гiпотенуза! зневажливо картав його Iгор.
Спасокукоцький мовчки зiтхав, винувато схиливши набiк голову.
"Що ж воно таке на нас чекає?" - губилися в догадках усi.
- Контрольна з математики! - випалила Таня Верба. - Iнспектормiськвно! - блiднув, як сметана, Кукуєвицький.
- Щеплення проти грипу. Отакими голками! - перелякано округлив очi Льоня Монькiн.
Один тiльки я був абсолютно байдужiсiнький до таємничої новини. Що менi та новина, коли в мене своя таємниця, ще й така, яка їм нiкому й не снилася! I про яку нiхто з них (тепер я вже був певен) i гадки не мав...
I так менi зробилося весело, що я не втримався i на перервi, пiдiйшовши до гурту, несподiвано заговорив:
- Пара гiпсових венер! Пара гiпсових венер! Одна - Наполеон. А друга Архiмед!
Хтось хихикнув, хтось реготнув, але бiльшiсть дивилася на мене ошелешено, нiчого не розумiючи.
- Тю! - перебивши мене, вигукнув нарештi Iгор Дмитруха.- Ти що вчадiв? Що ти мелеш?
- От Муха!От дає! - закричав Спасокукоцький.
- Та ну тебе! Тут такi серйознi справи, а вiн...- вигукнула Тося Рябошапка. I всi дружно накинулися на мене.
- Неподобство! Весь клас хвилюється, переживає, а ти...
Я тiльки усмiхнувся. Ну що я мiг їм сказати?
I я мовчки перечекав, поки вони виговорилися.
Я їх розумiв. Може, якби в мене не було моєї таємницi i хтось iнший отаке встругнув, я б разом з усiма на нього накинувся.
Але в мене була моя таємниця. I вона не давала менi спокiйно сидiти. Вона, як каже дiд Грицько, крутила менi дiрку в животi. Вона пiдганяла хвилини, нетерпляче соваючися разом зi мною на партi.
На кожному уроцi я тiльки й чув:
- Наливайко, не крутись!
- Не крутись, Наливайко!
- Наливайко, чого ти крутишся!
- Перестань крутитися, Наливайко!
Та от нарештi докрутився я до кiнця урокiв. I - мерщiй додому.
Не буду брехати - домашнiх завдань виконувати менi не хотiлося. Дуже. Страшенно. Хоч плач.
Але я пересилив себе. Я обiцяв Чаковi, що прийду тiльки пiсля того, як виконаю уроки. I хоч не перевiрив би вiн мене нiколи, але я не мiг його обдурити, не мiг - i все. До того ж вiн був такий загадковий, може, й думки вмiє читати, хто його зна.
Сiв я i, вiдчуваючи, що в мене аж гiрко в ротi вiд тих урокiв, почав гризти гранiт науки. I поки останнє домашнє завдання не виконав, не встав.
Потiм нашвидку пообiдав - i гайда на площу Перемоги, до цирку.
Цього разу я прийшов ранiше за Чака. Довелося чекати хвилин з десять.
Аж от нарештi з'явилася знайома постать.
- Привiт, Стьопо! Ну як?
- Здрастуйте! Прекрасно! Все гаразд.
- Уроки виконав?
- Аякже! - з чистим серцем признавсь я.
- Ну то що? Продовжимо? Готовий?
- Як штик!
- Ну, тодi - увага! - Чак узяв мене за руку, злегка стиснув - i наче електричний струм пробiг по моїй руцi.
В очах у мене потемнiло.
Бомм! - ударив у головi дзвiн.
I знову зашумiло, загаласувало, зарепетувало навкруги багатоголосо...
РОЗДIЛ VI
Найдовший. Бо дуже багато подiй тут вiдбувається... Пiротехнiк Федiр Iванович Смирнов. Ми йдемо у Гiппо-палас. Мадемуазель Тереза. Смертельний
номер. "Не вбивай мене, я вiдкрию тобi секрет..."
I знову я на Євбазi. Серед вируючого, галасливого, строкатого натовпу дореволюцiйних людей бiля запахущої паруючої "обжерки". I Чак-гiмназист тримає мене за руку.
Враз одпустив i подався назустрiч Стороженковi, який пiдводився з-за прилавка, витираючи
тильним боком долонi маснi губи.
- Здрастуйте!
- Здрастуйте! Спасибi, що прийшли. Ходiмте! - Стороженко пiдняв iз землi круглу, картонну коробку, в яких до революцiї носили дамськi капелюшки (я в кiно бачив).