Менi здалося, що вiн чогось не наважувався зайти в цирк, чогось вагався.
- О! - раптом сказав вiн, наче йому несподiвано спала на думку генiальна iдея.- Ви знаєте, друже мiй дорогий, ми з вами зараз зайдемо ще до одного майстра. Потрясаючого майстра. На хвилину. Якщо вже показувати номер, то треба, щоб було ефектно. Правда?
- Правда,- охоче погодився Чак. Вiн розумiв хвилювання колишнього клоуна i спiвчував йому.
- Це зовсiм близько. На Лютеранськiй, унизу. Пройдемо трохи Мерингiвеькою i все,- Стороженко наче вибачився перед Чаком.
Вони звернули на вулицю проти цирку.
Я її одразу впiзнав. Це ж вулиця iменi Заньковецької! Майже всi будинки тi ж самi, що були й тодi. Хiба що крiм одного, у глибинi, проти вулички, котра веде до театру Соловцова (тобто iменi Iвана Франка).
Саме на цей будинок i вказав Стороженко Чаковi, коли вони минали його.
- Отут я теж трохи працював. В естрадному театрi "Аполло". У трупi Марморiнi. "Живi скульптури". Зевсом був, Громовержцем,- гiрко усмiхнувся вiн. - А потiм хазяїн вигнав мене. За те, що я заступився за бiдну дiвчинку з кордебалету, яку вiн переслiдував. "I полетiв божественний Зевес в брудну калюжу з голубих небес..."
Вони вийшли на Лютеранську (тепер це вулиця Енгельса) i, перетнувши її, наблизились до шостого номера. Це вiдомий тепер у Києвi будинок. На ньому прикрiплена меморiальна дошка, бо тут жив у 1914 роцi великий пролетарський письменник Максим Горький.
А тодi у розцяцькованiй вiтринi першого поверху привертав увагу яскравий рекламний щит:
"Пiротехнiчна лабораторiя Ф. I. Смирнова.
Кращi в Росiї фейєрверки.
Перше в Росiї виробництво витончених паперових виробiв для котильйону.
Ордени, тури, шапочки, вiяла, паперовi квiти, конфеттi, серпантин, гiрлянди для прикрашання залiв i т. д. i т. п.
Моделi всiх новинок, що з'являються за кордоном, негайно одержуються мною, тому моє виробництво нiколи не вiдстає вiд закордонних фабрик.
Цiни поза всякою конкуренцiєю, оскiльки все робиться на мiсцi".
Поки я читав цю рекламу, Стороженко i Чак уже вiдчинили дверi i зайшли в лабораторiю. Я ледве встиг ускочити, щоб дверi не зачинилися зовсiм.
Пiротехнiчна лабораторiя Ф. I. Смирнова мала надзвичайний химерно-святковий вигляд. Зi стелi звисали барвистi рiзноколiрнi паперовi гiрлянди, всi стiни були завiшанi найрiзноманiтнiшими паперовими квiтами й дуже схожими на живi, i якимись казковими, яких, мабуть, i в природi нема.
За величезним столом, на якому височiли купи кольорового паперу, спiралi дроту i безлiч якогось причандалля, сидiв дуже гарний сивий чоловiк з несподiвано чорними бровами i чорними, по-молодецькому закрученими догори вусиками, у бiлiй накрохмаленiй сорочцi, з краваткою-метеликом. Вiн був зовсiм не схожий на майстра.
Побачивши Стороженка, Смирнов пiдхопився, радiсно усмiхаючись.
- О! Кого я бачу! Салют на честь дорогого гостя! - Вiн схопив зi столу величезну картонну "цукерку", за щось смикнув, i "цукерка" оглушливо вибухнула, викидаючи в повiтря хмару конфеттi, яке барвистим снiгом посипалося на голови Стороженка i Чака.
Потiм Смирнов швидко пiдiйшов до Стороженка i поривчасто обняв його:
- Здрастуй, дорогий П'єр!
- Здрастуй, Федоре Iвановичу, здрастуй!
- Де ж це ти пропадав? Чого зник? Чого не з'являвся?.. Ну, як справи? Як...- Смирнов швидким поглядом окинув благенький латаний костюм Стороженка i враз спохмурнiв. - Ех! Ну що ж ти... Ну хiба ж так можна? Ну...
- Все в порядку, Федоре,- густо почервонiв невдаха-клоун.- Не хвилюйся. Все гаразд...
- О, проклятий свiт, що примушує бiдувати таких людей! О, мерзенне суспiльство продажних душ! - пристрасно, з обуренням вигукнув Смирнов i враз застиг, глянувши на Чака. Мабуть, уперше зрозумiв, що вони не самi.
- Не хвилюйся, Федоре, це свiй...- заспокоїв його Стороженко. - Наш брат, пригноблений. Учора довелось рятувати його вiд полiцейського синочка Слимакова.
- А-а! - приязно усмiхнувся до Чака Смирнов i простяг йому руку.Радий познайомитися.
Чак нiяково усмiхнувся, потискаючи руку цiй незвичайнiй людинi.
- Я до тебе, Федоре Iвановичу, в однiй невеличкiй справi...- явно переборюючи себе, почав Стороженко (мабуть, вiн був гордий i не любив нiчого просити навiть у друзiв). Соромлячись Чака, вiн обняв Смирнова за плечi й стиха, майже пошепки почав йому щось пояснювати.
- Про що мова! Нема питань! - вигукнув Смирнов i заметушився по лабораторiї, вишукуючи якiсь картоннi коробочки, трубочки, пакунки.
- Оце вiзьми! Оце...Оце...- приказував вiн, раз у раз соваючи Стороженковi якусь рiч.- 3 цим обережно, вибухає при найменшому натисненнi в оцьому мiсцi...
- Спасибi... Спасибi... Спасибi...- кивав головою Стороженко.- Я, Федоре, вiддячу тобi колись, повiр менi...
- Облиш! Це я в неоплатному боргу перед тобою. За радiсть, яку ти дарував менi своїм талантом. Що може бути радiснiшого за справжнiй веселий щирий смiх! Найлюдськiша радiсть з усiх радостей людських. "Людинi пiдкоривши все i всiх, бог тiльки їй однiй дозволив смiх",- сказав Ронсар. Отже, не ображай мене, друже...
Коли вони вийшли на вулицю, Стороженко сказав Чаковi:
- Чудова людина! З робiтникiв. На "Арсеналi" працював. А в 1905-му в Шулявськiй республiцi брав участь. Жив вiн на Шулявцi, на Марiїнський. Пiсля того на "Арсенал" уже вороття не було. Захопився пiротехнiкою i от... Майстер виключний. Ювелiр. Вiртуоз. Я його ще з дитинства знаю. Жили поряд...
Я уважно придивився до Стороженка i чи не вперше побачив, що вiн досить-таки лiтнiй уже, рокiв за сорок, мабуть.
Пiдiйшовши до цирку, вiн знову нерiшуче затупцяв на мiсцi, чи то роздумуючи, чи не наважуючись iти далi. Нарештi зiтхнув i сказав Чаковi:
- Знаєте... знаєте... я вас от що попрошу. Ви, друже, вiзьмiть оцю коробку, пiдiйдiть до швейцара i скажiть, що ви... що це капелюшок... для мадемуазель Терези... Запам'ятали? Що ваша мати просила передати його мадемуазель Терезi. Тiльки у власнi руки, неодмiнно у власнi руки... тiльки... Розумiєте?
- А ви? - здивовано звiв на нього очi Чак.
- А я... А я через хвилину зайду. Ви мене почекаєте у фойє на другому поверсi. Розумiєте... - вiн зiтхнув i одвернувся,- мене наказано нi з якими. пакунками у цирк не пускати. А швейцар такий, як пес на ланцюгу. Тому я й попросив вас... Ще без нiчого - так-сяк, а з пакунками категорично. Я їм набрид своїми атракцiонами. Розумiєте?
- Я розумiю, розумiю,- нiяковiючи вiд спiвчуття до нещасного колишнього клоуна, пробелькотiв Чак, узяв круглу коробку i пiшов до дверей цирку. Я, звичайно, за ним.
Величезний, мов гора, швейцар з рудими, як у рисi, бакенбардами незворушним iдолом став на порозi, коли Чак вiдчинив дверi.
- Що?
- Менi... от... капелюшок для мадемуазель Терези... мати просила... затинаючись, промовив Чак.
- Давай передам,- басовито долинуло згори.
- Нi-нi.. велено у власнi руки... у власнi руки тiльки!
- Гм!..- невдоволено гмикнув швейцар. - Ну, проходь! Тiльки недовго там.