ЮРІЙ ЯРМИШ
ЛЕТЮЧЕ ДЕРЕВО
Казки
Для молодшого шкільного віку
Передмова ВАЛЕНТИНА БИЧКА
Малюнки ВАДИМА ІГНАТОВА
КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1985
Юрий Ярмыш — известный украинский советский писатель, заслуженный работник культуры Украинской ССР, лауреат премии Ленинского комсомола Украины имени Николая Островского. Его перу принадлежат многие поэтические сказки — о борьбе добра и зла, о честности и трудолюбии, верности родной земле, об увлекательных приключениях, а также веселая и остроумная сказочная повесть «Самый сладкий Марципан». Эти произведения и составили сборник «Летучее дерево». Книга издается к 50-летию со дня рождения автора.
Рецензент ОЛЕКСАНДР ПАРХОМЕНКО
Ярмиш Ю. Т. Я75 Летюче дерево: Казки. Для мол. шк. віку/Передм. В. В. Бичка; Мал. В. М. Ігнатова.— К: Веселка, 1985.— 304 с., іл.
Казки українського радянського письменника, лауреата премії Ленінського комсомолу України ім. М. Островського про боротьбу добра і зла, про чесність і працьовитість, про цікаві пригоди дітей.
Я 4803010200-13085
М206(04)—85
© Видавництво «Веселка», 1985, упорядкування, ілюстрації
КАПІТАН ЗОЛОТОГО КОРАБЛИКА
Кажуть, що світ людині одкривають матері та казкарі...
Не будемо такими категоричними. Мабуть, у цьому великому діянні є й батькова частка, належить у ньому щось і дідові, й бабі, вчителеві, сусідам і навіть двірському Рябкові, двом дубам під вікном, ручаєві за хатою, лугові і, звичайно, друзям-ровесникам, які все знають, все бачили і — слово честі! — розмовляли з мавкою учора в березняку...
Але казкарі (до яких належать і мати, і дід, а найчастіше баба), і казкарі-письменники зокрема,— саме вони відкривають той великий-превеликий світ. Зазирнеш у нього — ой леле! Усе, з чим доведеться тобі у своєму житті стикатися, боротися, дружити, усе, що в житті є гарного і потворного, доброго і злого, веселого і сумного,— там, у тому світові, ходить і бігає, плаває і літає, ніжить і кусає, запрошує і лякає... І так тебе тягне у цей світ, як би там не було часом страшно, часом холодно і непривітно...
І, звичайно, передусім ти побачиш там свій золотий кораблик, на якому попливеш по хвилях життя. У кожного він неоднаковий. У когось схожий на домашню діжу, повну пахощів хліба. В іншого — на материні ночви, від яких лине пісня роботящих, дбайливих рук. А третій осідлав вершину осіннього клена і мчить на ньому у незнану, всю в пригодах і злигоднях путь.
А ти, наш читачу, зараз виїдеш у дорогу на іншому золотому кораблику, теж вабливому і манливому, теж
чарівному і всеможному, як і всі золоті кораблики казки, поезії. Та хоч він і казковий, але не примарний, хоч чарівний, зате не уявний. Він змайстрований, зроблений розумом, серцем і талантом людини, людини-письменника, людини-казкаря.
І звуть ту людину — Юрій Ярмиш. І живе він не за синіми морями, не за дальніми горами, а в хорошому нашому місті Києві, щодня їздить на роботу в тролейбусі і пише книжки для дітей. За свої казки, зібрані у книжках «Золотий кораблик», «Сонечко», «Вовчі окуляри», він удостоєний високого звання лауреата Республіканської комсомольської премії імені Миколи Островського (1974 р.). Я не буду тут переповідати, що зустрінеш ти, пливучи на його золотому кораблику.
Це — велика таємниця.
І розгадаєш її ти лиш тоді, коли вся дорога твоя уже буде позаду.
А скажу лише, що Юрій Ярмиш майстрував свій корабель дуже довго і старанно. Коли йому спало на думку будувати кораблик, він почав не з креслень, не з заготівлі будівельного матеріалу. Він пішов до майбутніх пасажирів того ще не створеного корабля, до дітей. Він пішов до них, познайомився з ними і полюбив їх навіки. Без любові нічого у світі не створиться, а тим паче золотий кораблик, а тим паче казка.
По секрету скажу вам, що був у нього великий запас. (Іще більший секрет відкрию — був той запас і лишився в нього, і ніколи, до кінця життя самого, він не вичерпається.)
Звуть той запас, теє золото по-різному. Тільки в письменників найчастіше він зветься талантом.
Та який не звичайний він, Юрій Ярмиш, хоч і друзів у нього багато і він щиро із ними з усіма розмовляє, а і в нього є свої таємниці, секрети. І найбільший з секретів — уміння, майстерність.
От узяв він любов до дітей, свій талант літературний і уміння цікаво писати, склав докупи — і почав будувати золотий кораблик.
Довго, кажу, майстрував. Місяці, літа, може, й десят ки вже років минуло.
Тепер є цей золотий кораблик. Ось він. Будь ласка!
Сідай, подорожуй, дорогий читачу!
Є у цьому кораблику все: сміх і сльози, правда і кривда. Ти зустрінешся з ними. І хоч що б там не сталось, а завжди в цім кораблику сміх дужчий, ніж сльози, правда сильніша від кривди, день могутніший від ночі, трудолюб переможе лінивця.
Казкар Юрій Ярмиш тебе не покине у твоїй мандрівці по великому світу. Він на тому золотому кораблику капітаном. А тому і безпечно тобі, а тому нічого лихого з тобою не станеться. Тільки й сам будь уважний. Придивляйся до всього, прислухайся. Кожне слово зумій зрозуміти. Буде тобі весело. Буде тобі й сумно. Будеш ти за когось радіти. Будеш когось жаліти. А когось боятись. А когось ненавидіти.
А когось би навіть побив — такий він недобрий.
Тільки ні. Не скажу більш нічого. Бо так і саму велику таємницю можна передчасно відкрити. А до неї ж далеко ще.
Вона десь у середині книжки, у самій глибині золотого кораблика.
«Золотий кораблик» — це казка. І все в цій книжці — казки, казки, казки... Може, хтось подумає, ніби казка — неправда.
Тільки той, хто думає так, сам правди не знає.
В казці правда живе, як сіль у хлібі. Не помацаєш, не відсієш, а попробуєш — з сіллю. Хто б без солі їв хліб? Та ніхто.
Правда в казці, як вітер в осінньому лісі. Ніби був тільки осьде, а вже далеко шумить. Тільки ні, він не зник назавжди, знову тут, біля тебе.
Казка — це життя, це світ. Тільки бачиш його ти не простим оком. На світ казки, на казкове життя треба оком дивитися тим, що у тебе в серці. Подумай, є воно в тебе? Звичайно, що є. Значить, все ти у казці зрозумієш і дійдеш До всього.
А якщо в когось нема того ока, хай до казки тоді й не береться, він нічого у ній не побачить, на золотий кораблик хай і не сідає, бо з місця не зрушить.
Казку може створити лиш той, хто багатий на думки, багатий на мрії, на любов до людей, до правди, до світла. Юрій Ярмиш такий.
Казку зумів написати він добру, його золотий кораблик не хисткий — міцний і моторний. Тож сідай, читачу! Полетіли!
Валентин БИЧКО, лауреат премії Ленінського комсомолу України
ім. Миколи Островського та Республіканської літературної премії
ім. Лесі Українки