Глянуло Зайченя. Спереду, збоку, згори зазирнуло...
Не пізнає себе!
сльози зблиснули:
— Хіба я таке страшне?
— Страшне, страшне! — каже Лисеня.
Тоді Зайченя швиденько пострибало до лісового озерця.
Зазирнуло в тиху воду й зраділо.
— Ось яке я, справжнє Зайченя, а не той страшний звірюка на малюнку. Піду матусю порадую, який я в неї хороший!
— Ну то й біжи собі! — образилося Лисеня.— Я ще й не так умію малювати.
— А як? — поцікавилося Вовченя, що пробігало поблизу і почуло ту розмову.— Може, й мене намалюєш? Мене ще ніхто не малював!..
Не
встигло Вовченя дух перевести, а Лисеня вже й каже:
— Готово! Оце — ти!
Вовченя набурмосилося:
— Хіба це я?
— А хто ж іще?
— А де мої красиві великі вуха?
— Он ті руді плями!
— А де мої красиві гострі зуби?
— Он ті сірі плями!
— У-у-у! — розсердилося Вовченя.— Я не на руді і не на сірі плями схоже, а на свого тата — Ікластого Вовка! А за те, що піддурило мене, я тебе вкушу!
— Ой, не треба! — дзявкнуло Лисеня. Підхопило альбом, фарби та чимдуж тікати!
З переляку аж на греблю до бобрів заскочило.
— Хто тебе отак налякав? — поцікавився Старий Бобер.
— Вовчисько дурний! Я намалював його, а він гарчить: «Не так!»
— То намалюй мене!
Всівся Старий Бобер на пеньок. А Лисеня й не дивиться на нього.
— Чом ти на мене не дивишся? — питає Старий Бобер.
— Бо в мене гарна пам'ять! — копилить носика Лисеня.— Ось тут лише хвостиком підправлю... І готово!
Глянув Старий Бобер на свій портрет.
Засміявся:
— Гей, Лисеня, ти просто папір брудниш, а малювати не вмієш!
І малята-звірята навкруги засміялися.
А цікава Сорока, що все це спостерігала, злетіла на землю, строкатим хвостом мазнула по аркушу — раз, два! — і скрекоче Лисеняткові:
— Це ти!
— Ні,— заперечує Лисеня.— Я Лисенятко. А це плями!
А малята-звірята — ті вже просто регочуть...
Тож Лисеня швиденько свого хвостика-пензлика підібгало й до мами побігло.
— Мамо, мамо! — гукає.— Я вже, здається, розумію: спочатку треба вчитися!..
— Ой синочку,— зраділа Лисиця.— Добре, що ти зрозумів. Це для мене — найкращий подарунок.
КРОКОДИЛ, ЯКИЙ ГІРКО ПЛАКАВ
Хто це хлюпочеться у воді, аж весела луна ген за море котиться?
Звідки це чути:
— Фу-р-р! Ху! У-ф-ф!
То малі слоненята Біф і Діф купаються у найпрохолоднішому чистому озері. Бо в їхній країні — Африці — почалася найбільша африканська спека.
Плескалися Біф і Діф, обливали один одного водою зі своїх малих хоботів і не знали, що хтось за ними стежить.
А то був крокодил Алігатор, що їхній дзвінкий сміх почув і аж з-за моря-океану приплив.
Дивився він на веселих слоненят, потім до озера підповз і каже:
— Ой, яке озеро гарне. І воно все ваше! А в мене, найкращого заморського Алігатора, нема такого...