До сніданку він лежав уже у Вовка на столі.
Вовк побачив щупачка та й з'їв його одразу. Облизнувся й гримнув:
— Чому маленька рибка була? На обід велику злови!
Побігло Зайченя до річки. До обіду лише карасика і впіймало. Біжить до вовчої хати, сльозами вмивається.
— Гей, Зайчатку!—гукнула з дерева Вивірка.— Чому ти смутне таке?
— Та он яка рибка мала впіймалась, а дядько Вовк звелів велику до обіду вловити...
— А ти не журись!
Вивірка скочила з дерева у траву:
— Наш дядько Вовк підсліпуватий. Тутешні зайці йому на день народження ще одні окуляри подарували, тільки не такі, як треба, скельця повставляли...
Вивірка засміялась і щось прошепотіла Зайченяті на вухо. Сіролапченко аж підстрибнув, радіючи.
Зайченя принесло рибку до вовчої хати. А господар ще більше лається:
— І яке ж невдячне Зайченя! Півдня рибалило, одного карасика лише вловило.
З'їв Вовк карасика, зло кинув Зайченяті:
— Коли на вечерю риби не вловиш, тебе з'їм!
І пішов собі спати...
Коли він захропів, Зайченя швиденько метнулось по хаті і знайшло на полиці нові окуляри. Потім схилилося над Вовком, обережно зняло з носа старі окуляри, начепило нові та й пострибало до річки.
Там воно кинуло старі окуляри у воду й сіло рибалити.
До вечора Зайченя впіймало лише маленького піскаря.
Прибігло до вовчої хати. На стіл піскаря поклало.
Вовк саме збудився. За звичкою поправив окуляри на носі. Глянув на рибку і з радощів аж сплеснув обома лапами:
Молодець, Сіролапченку! Гарного сома
впіймав! Ач, вуса які довгі! Великий та жирний сом!
За мить з'їв Вовк того піскаря. Здивувався, що так швидко. Проте подумав і сказав:
— Дуже смачний сом. Одразу в роті розтанув. Навіть не помітив, як з'їв його!
А Зайченя взяло та й стало просто перед Вовком. Той глянув і... аж затрусився з переляку.
— Ой, яке щастя, сам могутній Лев завітав до моєї хати! Прошу, прошу!
А Зайченя ще й зубенята свої вишкірило.
— За що ви мене хочете з'їсти? — Вовк аж на траву впав і зажмуривсь.
А вгорі на старезному дубі сміялася Вивірочка:
— Зайченятко поставило нашому Вовкові на ніс окуляри із збільшувальними скельцями. Тепер Вовк боятиметься навіть жабенят!
Розлючений Вовк метнувся з двору:
— Де ти, негідний Сіролапченку?
А зайченя в цей час бігло лісовою стежкою, котру йому показала Вивірочка, до свого рідного Непитайлівського гаю і теж сміялося з жадібного Вовка.
ХТО-ХТО В ТЕРЕМКОВІ ЖИВЕ?
Біжить полем Мишка-Шкряботушка. Бачить: стоїть собі теремок. Просторий, високий, красивий, двері навстіж відчинені — заходь, живи на здоров'я!
Зраділа Мишка, скоріше забігла до теремка, ще й двері за собою причинила.
Стрибає полем Жабка-Скрекотушка.
— Хто-хто в теремкові живе?
— Я, Мишка-Шкряботушка!
— Давай разом жити!
— Ні, Жабко-Скрекотушко, мені в теремку тісно! Будуй собі другий поверх!
— Гаразд, сказала Жабка-Скрекотушка.
І збудувала собі другий поверх аж на дві кімнати.
Біжить полем Зайчик-Побігайчик.
— Хто-хто в теремкові живе?
— Я, Мишка-Шкряботушка!
— Я, Жабка-Скрекотушка!
— Пустіть і мене до теремка!
— Ні, Зайчику-Побігайчику! — дружно кажуть Мишка з Жабкою.— Нам у теремкові разом буде тісно. Будуй собі третій поверх!