ЗУСТРІЧ НА ДОРОЗІ
І пішов Мишко з тайги на дорогу. Чути її було здалеку. Там ревли вантажні автомобілі. Возили вони довгі блискучі рейки, бетонні шпали й цеглу.
Мишко сів край дороги, а велетенський ваговоз, мов чудовисько, повз, здавалося, просто на нього.
— Ой,— йойкнуло Мишкове серце,— зараз розчавить! — Він підвів лапу, захищаючись.
І раптом велетень-ваговоз зупинився поруч Мишка.
З просторої кабіни на дорогу вистрибнув довготелесий шофер і ще один чоловік, невисокий на зріст. От чоловік і каже, усміхаючись:
— Ваню, ведмежа розумне, лапку підвело —- голосує. Хочеш до нас на БАМ?
Мишко почув ласкавість в голосі чоловіка, замотав головою і заревів по-ведмежому:
— У-у-у!
Це означало: «Хочу-у-у!»
— Молодець! — зрадів довготелесий шофер.— Гайда з нами! Не бійся, мене звуть Ваня.
— А мене Степан! — додав менший на зріст.
Мишко стрибнув у кабіну. Ваговоз рушив.
Серце Мишкове билося сильно-сильно. Коли
ж буде ВАМ?
За поворотом з'явились намети.
— Злізай, малий,— сказав Степан.— Це наше Зоряне містечко! Спочатку поживеш у наметі, а потім разом з нами переїдеш до гуртожитку.
«Ой,— зрадів Мишко,— отже, я відразу до Зоряного попав. От пощастило, так пощастило. Швидко в космос полечу!»
Степан взяв Мишка на руки і поніс повз намет до акуратного зеленого будиночка. Це була їдальня. Там він гукнув рум'яній куховарці в білому халаті:
— Приймайте нового їдця, апетит у нього тайговий!
ЩО РОБЛЯТЬ У ЗОРЯНОМУ
Мишкові в Зоряному одразу сподобалось. Тим більше, що всі його так і звали — Мишко. Зранку молоді хлопці й дівчата з сокирами й механічними пилками йшли в тайгу. Вони рубали широку просіку. А слідом за ними їхали екскаватори з великими ковшами, бульдозери з сталевими щитами попереду — вони насипали дорогу. Дорогу непросту — для поїздів. ВАМ — гордо називали її хлопці й дівчата. І означало це — Байкало-Амурська магістраль.
ВАМ! ВАМ! — гучно стукали сокири.
ВАМ! ВАМ! — дзвінко бились молоді серця.
ЯК КРУТИТИ «СОНЕЧКО»
Щоранку бамівці виходили з наметів на зарядку. Вони підтягувались на перекладині, робили різні складні вправи, а найбільш сильні, спритні, вхопившись руками за перекладину, крутились навколо неї.
— Гей, Мишко,— піддразнювали вони ведмежа.— Гайда з нами «сонечко» крутити! Цю вправу й космонавти люблять.
Космонавти? В Мишка серце тьохнуло. Отже, він обов'язково повинен теж навчитися крутити «сонечко»!
Мишко швидко видерся по боковій стойці, вхопився обома лапами за сталевий прут... Гойднувся, але тут же, мов мішок, гепнувся на землю.
Хлопці зареготали:
— ї ти у космос хочеш?..
І Мишко розпочав тренування. Він навчився підтягуватись на перекладині, розхитуватися. Але «сонечко» в нього ніяк не виходило.
ПЕРШИИ ПОЇЗД У ЗОРЯНОМУ
Після сніданку Мишко разом з молодими будівниками пішов у тайгу. Бамівці пиляли сосни, а Мишко стягав гілки в купу, допомагав як міг.
Але не тільки ліс рубали молоді бамівці.
До осені в Зоряному виріс чудовий гуртожиток. Це була велика радість! Бамівці одразу ж з піснями, жартами переселилися до нього. І Мишка вони не забули. Він став жити в теплій кімнаті поблизу дверей. Коли у ті двері грюкали, Мишко миттю вискакував з кімнати і уважно оглядав кожного, хто входив до гуртожитку. І якщо бачив, що чоботи у хлопця брудні, дуже сердився, підводив лапу і проганяв нечепуру на вулицю — чистити чоботи.
А потім настали великі морози, налетіли заметілі. Високі снігові кучугури повиростали навколо Зоряного... Але будівників навіть морози навіть глибокі сніги не зупинили. Вони спритно вкладали рейки, хоч дуже важко було працювати.
І от остання ділянка біля Зоряного сяйнула металевим блиском, було забито у шпали останнього сталевого костиля, щоб рейки міцно тримались.
Усі чекали перший поїзд...
Він заклично загудів ще здалека. І урочисто стишив хід поблизу клубу «Тайговик». Це було велике свято! Кращі будівники виступали, говорили, що вони працюватимуть далі на БАМі, збудують уздовж залізниці станції, селища, міста. Сюди приїдуть тисячі робітників. Вони трудитимуться на величезних залізних рудниках, на багатющих вугільних кар'єрах, у золотих копальнях, видобуватимуть рідкісні мінерали, дорогоцінне каміння.
В тайзі виростуть величезні заводи, фабрики. Адже цей сибірський край казково багатий. І всі його багатства повинні служити народові.
От який був мітинг у Зоряному!
Мишко запам'ятав його надовго. Та й як не запам'ятати, коли його разом з кращими будівниками машиніст взяв у першу поїздку. Мишко аж повискував од захоплення, коли блискучі рейки, здається, самі неслися під колеса. А поїзд набрав швидкість і, наче ракета, мчав через тайгу...
ЗУСТРІЧ З НЕЗНАЙОМИМ
Коли сніг розтанув і на лісових галявинах 3 явились перші весняні квіти, Мишко вихідного Дня разом з бамівцями рушив у тайгу. Скільки
квітів назбирали хлопці й тут же подарували їх дівчатам! Мишко теж нарвав в обидві лапки пролісків і поніс дівчатам.
І раптом він почув збоку незнайомі звуки: клац-клац!
А потім голос Степана:
— Мишко, нумо повернись до нас!.. Ось так, молодець!