ЗАЙЧАТКОВА КАЗОЧКА
Бігло лісом сіреньке Зайчатко.
Стриб-скік! Стрйб-скік!
Гульк, а на стежці лежить... казочка.
Перегорнуло Зайчатко сторінку. Ой, як сподобались йому малюнки! І червона морквинка, і білий кролик, і веселий їжачок. І написана казочка була великими літерами. Тільки Зайчатко все одно читати не вміло.
Взяло воно казочку під пахву, скаче лісом і думає: «Якби мені знайти кого-небудь, хто читати вміє. Це, мабуть, дуже цікава казочка!»
Тільки подумало так Зайчатко — назустріч Лисиця.
— Добридень, Зайчику! Що в тебе за книжка? — питає.
— Це казка, тітонько Лисице! Ось які малюнки гарні! Почитайте, будь ласка, а я послухаю!
— Добре, Зайчику! — погодилася Лисиця.
На пеньок сіла, книжку розкрила, лапою по
рядках водить:
— Жили-були дідусь та бабуся. І була в них курочка. Несла вона смачні яєчка, а ще смачнішою була сама курочка...
— Ні, тьотю Лисице,— перебило Зайчатко.— Ви не так читаєте. Тут намальована морквинка, білий кролик і веселий їжачок.
— Ти бач, Зайчисько нікчемний! — образилась Лисиця.— Мені, Лисиці, віри не йме! Ану тікай, поки цілий!
І книжку на землю кинула. Підняло Зайчатко книжку, далі пострибало. А на дорозі — Сірий Вовк, хазяїн того лісу.
— Добридень, дядю Вовче! — привіталося Зайчатко і книжечку простягнуло.
— Добридень, косоокий! — відповідає Вовк, а сам дивується: — Навіщо мені твоя книжка?
— А ви почитайте, дядю! — прохає Зайчатко.— Це, мабуть, цікава казочка.
— Казочка?—перепитав Вовк.— Ну, гаразд, косоокий, можна й—ха-ха! — почитати...
Розкрив книжку, до очей підніс. Подумав і каже басом:
— Жила-була бабуся. І було в неї сіреньке козеня. Смачне-пресмачне...
Зайчатко послухало трохи вовчу казку, а далі й зазирнуло в розкриту книжечку. Зазирнуло та з дива аж лапками сплеснуло:
— Дядю Вовче, ви ж читати не вмієте. У вас малюнки в книжечці догори ногами!
— У-у-у! — розсердився Вовк і шпурнув книжку далеко в кущі.— Забирайся, а то з'їм.
Дивись-но, читати, каже, не вмію! Всі казки — про смачних козенят. У-у-у!
Підхопило бідне Зайчатко свою книжечку і побігло, не бачачи перед собою дороги. З переляку очі в нього ще більше перекосилися, і не помітило Зайчатко, як опинилось на руках у хлопчика, що в лісі гриби збирав.
— Заспокойся, Зайченятко, заспокойся, сіреньке! — сказав хлопчик ласкаво і погладив Зайча.— Хто скривдив тебе?.. А це що, казочка? Які малюнки цікаві! Нумо, почитаємо її!
І прочитав хлопчик сірому Зайчаткові казочку, що була у книжці,— про білого кролика і веселого їжачка.
— А тепер, Зайчику, тобі пора до мами,— сказав хлопчик і простягнув йому казочку.— Рости скоріше, вступай до лісової школи і теж навчишся читати.
— Неодмінно! — сказало Зайчатко. І в зелених кущах майнув його смішний хвостик. От і все.
СЛОНЯТКО, ЩО ЛЮБИЛО ТАНЦЮВАТИ
Жило собі в зоопарку Слонятко. Воно мало великі грубі ноги й маленького хвостика. Про хобот я вже не кажу: він був смішний.
А очі Слоняткові завжди із заздрістю дивились на сусідню огорожу, де жила Страусиха із своїми страусенятами — найкраща танцюристка в зоопарку.
Неподалік від зоопарку стояв дім, звідки часто линула гарна музика.
Почувши музику, Страусиха говорила своїм страусенятам:
— Нумо всі до танців! Жвавіше підіймайте ніжки! Вище!
Ой, як заздрило страусенятам Слонятко! Воно ладне було й цукерок зректися, аби навчитися й собі до ладу вимахувати ніжками й легко присідати і обертатись навколо себе.
І вночі, щоб ніхто не бачив, Слонятко стало вчитися танцювати.
Але це не сподобалось лютій мавпі Горилі.
— І чого ти гупаєш своїми ножиськами! — сердилась вона.— Сон мені такий цікавий про африканські джунглі перебив. Танцюєш, як Слон!
І Слонятко, тяжко зітхнувши, кинуло танцювати.
Але одного дня воно таки зважилось і попрохало найкращу в зоопарку балерину Страусиху:
— Чи не могли б ви й мене навчити танцювати?
Страусиха прискіпливо оглянула пухкенького Слоника й промовила:
— Стань-но на одну ногу, а другу зігни в коліні.
— А третю ніжку? Що мені з третьою ніжкою робити? — занепокоїлося Слонятко.
— З якою третьою? — розгнівалась Страусиха.
— Ось із цією! — Слонятко підняло третю ніжку.— У мене ж іще одна ніжка є,— боязко зауважило воно, тупцюючи всіма своїми чотирма ногами.