— Будете кататись на гірках, на каруселі, на літаках. Мишко, я чув, це дуже любить, особливо йому подобається крутити «сонечко» на турніку... Тільки дивіться, не погубіться.
«Так, так, це те, що мені потрібно!»—підстрибнув Мишко.
І Булат з Мишком рушили на прогулянку.
Спочатку вони вийшли на набережну.
Мишко мружився від яскравого сонця і сліпучої краси навкруги. Білі високі будинки стояли на острові. І перед набережною текла річка. То був Дніпро. На його високому протилежному березі серед парків стояли древні будівлі.
Булат взяв у зуби повід від Мишкового нашийника, і вони побігли вздовж набережної.
Всі звертали увагу на незвичайну пару і зупинялись просто серед дороги.
От і острів. Він великий і зелений. А посеред
острова стояли гойдалки. Літали на залізних жердинах літаки. Крутилися каруселі.
Булат запропонував:
— Га-ав-ав!
Це означало: «Спочатку покатаємося на каруселі!» Очевидно, Булата тут знали, бо контролер сказав:
— Привіт, Булате! Це хто, твій новий друг? Напевне, тебе звуть Мишко?
Ведмедик тричі хитнув головою.
— Зараз ми тебе посадимо на карусель. На чому ти хочеш покататися? Ну, звичайно, на сірому вовкові. Він тобі рідну тайгу нагадає...
Мишко заліз на вовка й сміливо обняв його за шию. І от карусель закрутилася — та все швидше, швидше.
Спочатку Мишко ще дещо помічав: он будинок, тут дерево, там Дніпро і ліс. Але потім все злилося в суцільну барвисту смугу. Мишкові стало лячно. Він затулив лапами очі, відпустив вовкову шию...
І враз якась невідома сила зірвала його з каруселі й кинула, мов ракету, в небо.
«Ой, невже виходжу на орбіту?»—майнула думка.
Мишко із свистом перелетів через огорожу і впав у... кузов вантажної машини, яка везла рулони з тканиною.
Машина мчала по високому мосту над річкою. Міст був двоповерховий. Нижчий — для машин, а верхній для голубих поїздів метро. Мишко ледь не плакав: що ж робити? Куди ця машина його везе?
Та шофер почув, як щось важке впало у кузов автомобіля. І коли машина проминула міст, він звернув направо, загальмував біля бровки. Вийшов з кабіни, зазирнув у кузов...
— А-а-а, ведмідь! — закричав шофер і сховався у кабіні.— Як же він сюди потрапив? Невже з дерева стрибнув? Що ж мені з ним робити?
Знову обережно визирнув. І вирячив очі: ведмедя в кузові не було. Невже привиділося?
А Мишко вчинив от що: швидко переліз через борт автомашини та й помчав до метро.
Ось і скляні двері...
Мишко проскочив повз контролера і помчав сходами нагору.
— Ведмідь! Ведмідь! — понеслось швидше вітру по платформі.
— А де ж його дресирувальник? — галасували пасажири.
— Та він просто з лісу прибіг. Он же лосі по київських вулицях розгулюють. Сам бачив!
— Ні, він таки дресирований! Дивіться, в нього нашийник з номером!
— Ну, тоді інша справа! Хай входить!
І Мишко спокійно увійшов до вагона, видерся на вільне місце й став виглядати крізь широке вікно.
Та ось і острів!
Ледве Мишко вискочив на перон, як до нього, радісно гавкаючи, підбіг Булат.
Радощам друзів не було меж. Вони облизували один одного, наче вік не бачилися!
І знову побігли на карусель.
Тепер Мишко вже не лякався. Він тільки повторював сам собі: «Хочу в космос! Хочу-у-у в космос!» І тримався міцно. Так міцно, що контролер ледве відірвав його від карусельного вовка.
«Тепер щодня буду ходити з Булатом на острів!» — вирішив Мишко.
ЗУСТРІЧ З КОСМОНАВТОМ
Одного ранку на квартирі у казкаря задзеленчав телефон.
— Добрий день, дорогий казкарю. Сьогодні у дитячому видавництві бажаний гість — наш земляк, космонавт. Запрошуємо вас на зустріч.
— Дякую, приїду, але не сам, а з ведмедиком. Звуть його Мишко. Він зараз готується до польоту в космос.
На тому кінці телефонної лінії замовкли. Там радилися.
— Гаразд, беріть свого Мишка. У нас поруч найкращий у місті ринок. Купимо для Мишка меду! і
І от вона — зустріч!..
Серце у Мишка билося гучно-гучно. Невже зараз здійсняться його мрії, він познайомиться із справжнім космонавтом?
А поки що ведмежа оточили дитячі письменники й по черзі тисли йому лапку.
Раптом з коридору почулись схвильовані голоси: