— Я йду від тебе, щоб повернути тобі ріки!
Тисячу тисяч разів кидалось Море до скель,
прагнучи хвилями злетіти туди, де колись вирувало просторо й велично.
А ще через тисячі разів Море відчуло: береги вже й самі прагнули зустрічей з ним у прохолодному плескоті прибою.
— Де ж ти, мій Юначе! — нетерпляче хвилювалося Море.— Ріки повертаються до мене!..
Море торкнулося своїх старих берегів і, могутнє, пішло на них у наступ. Здавалося, воно вже не шанує старої дружби. Боно громило береги повільно і невідступно. Падало на скелі зеленавим громаддям хвиль, ятрило сіллю грубі зморшки каміння, зрушуючи уламки в безодню.
І коли Море особливо шаленіло, на стрімкій скелі з'явився Чоловік.
— Вітаю тебе, Море! — сказав Чоловік. Його тверді очі, що багато бачили в світі, пояснішали.
Громовим ударом прибою об скелі відгукнулося Море.
— Хто ти, Чоловіче? Мені тісно у цих жорстких берегах!..
І менша хвиля, мов луна, розбіглася піною:
— Тіс-сно!
— Воно не пізнало мене! — глибока зморшка перетяла чоло людини.— Адже це вже зовсім інше Море... Але таким я мріяв бачити його все життя!..
...Свистіли вітри штормовою далиною, ставали в бухтах на безстроковий прикіл пошарпані бурями судна, молоді капітани виводили у відкритий простір нові кораблі.
Чоловік знов прийшов до Моря.
Солоні хвилі злітали вище од скель і перед тим, як торкнутися плечей Чоловіка, сонячними діамантами спалахували в його сивому во- 7І0ССІ. Вицвілі очі вдивлялися у безмежний, мінливий простір.
Наче вітер, налетіло й відкотилося у морському шумовинні:
Який ти дужий, Чоловіче. Яке багате твоє життя!
— А ти знов безмежне, моє Море!..
...Вирує крутий прибій, підточуючи скелі,
дрібним жовтим піском прикрашаючи бухти.
Наче дитяча колиска в руках матері, повільно гойдається, дихає Море.
Смагляве Хлоп'я біжить до хвиль, і Море, усміхнувшись, пестить його білим намистом піни.
— Яке ти ласкаве. Ти наче бабусина казка! — радіє Хлоп'я.
ЛУНІОН І СОНЯЧНИЙ МУЗИКАНТ
...Давно це було. У селі на березі тихої річечки жила бідна вдова з сином. Цілими днями прала вона білизну багатіям. А хлопчик лишався сам-самісінький. Він біг до річки, або в поле, чи в ліс. Дослухався, як хлюпочуть хвилі, про що шепоче зелене листячко. В нього був дуже тонкий слух. Хлопчик чув, як росте трава, як розцвітають на зорі квіти. Він розумів пісеньки вітерця, щебетання пташок.
Одного разу через село проїздив великий музикант. Почувши сумну пісеньку, яку хлопчик виводив на сопілці, він зупинився, знайшов матір хлопчика і сказав, що її синові обов'язково треба вчитися музиці.
Але вдова була дуже бідна. Грошей, які вона заробляла, вистачало лише на те, щоб не падати з голоду та вряди-годи купити сякий-такий одяг.
Якось хлопчик сидів на березі річки, слухаючи голоси, що лунали навколо.
Птахи співали про тепле літо. Річка гомоніла про вічний, невпинний рух. А вітерці, що усюди літали і все бачили, розповідали хлопчикові про всілякі казкові пригоди.
І раптом хлопчик почув пісеньку, яку приніс вітерець:
В краю казкової землі Є чудо із чудес. В краю казкової землі — Безхмарна синь небес. Нема там сутінків нічних — їх сонце проганя. Там Фея сонячних, ясних, Незгасних променів живих, Пісенних променів дзвінких Живе у сяйві дня.
Серце хлопчика од хвилювання так калатало, що він ледь розбирав слова:
А таємницю струн і дня Відкриє Фея тим, Хто вірний мріям і пісням Всім серцем молодим.
Вітерець уже давно полинув далі, а у вухах хлопчика ще дзвеніло:
...Хто вірний мріям і пісням Всім серцем молодим.
— Я розшукаю Фею сонячного проміння! — палко вигукнув хлопчик.— Вона навчить мене чарівній музиці!
І ось на світанку, коли тільки-но прокинулась золотокоса зоря, він поцілував сонну матір і тихенько зачинив за собою двері рідної хати. Може, назавжди...
Довго блукав хлопчик по білому світу. Та в
КОГО не питав, ніхто не чув про казкову країну, де співають сонячні промені.
Одного разу шлях завів його високо в гори. Стомившись, хлопчик сів відпочити серед зеленого лугу. І раптом почув знайому пісеньку! То співала біла Коро лиця:
А таємницю струн і дня Відкриє Фея тим, Хто вірний мріям і пісням Всім серцем молодим.
Хлопчик схопився на рівні ноги.
— Скажіть, будь ласка, як мені знайти Фею сонячного проміння?
Та Королиця прошепотіла:
— Не знаю, не знаю!
Він піднявся ще вище в гори. Навколо цвіли блакитні Дзвоники. Вони співали ту ж саму пісеньку...
Хлопчик спитав у ніжних пуп'янків:
— Де дім сонячної Феї?