Слонятко мало не заплакало... Але жоден Слон іще ніколи не зрікався того, що намірився зробити. І наше Слонятко теж, хоч і мале було, та вперте. Придивилося воно, як сторож увечері зачиняє за ним велику клітку... І якось на світанку зняло хоботом защібку й нищечком вийшло з клітки.
Боязко озираючись, щоб часом хто не помітив його, Слонятко подалося в той бік, де стояв великий дім із широкими вікнами і звідки з ранку до вечора лунала музика. Якби воно вміло читати, воно помітило б напис: «Балетна школа».
Слонятко поторсало хоботом ручку на дверях. Не відчиняються...
«Мабуть, ще рано, почекаю в скверику»,— вирішило воно.
І коли нарешті почулась музика, Слонятко подалося до будинку.
Серце в нього калатало... Але що це? Воно не могло втиснути в двері навіть голову!
Спробувало повернутись — але пройшов лише куценький хвіст!
Яка невдача!
Що ж робити?
Слонятко зазирнуло у велике вікно до кімнати. Там під музику танцювали дівчатка, і кожна трималась довгої жердини вздовж стіни, то присідаючи, то підіймаючи стрункі ніжки.
Слонятко й собі стало присідати, по черзі підіймаючи ноги, йому навіть краще було тут, на вулиці,— вільно, і така гарна музика линула з вікна!
Слонятко озирнулось — чи бачить хоч хтось, як гарно воно танцює!
Справді, неподалік стояли хлоп'ята з портфелями— тільки вони реготали:
— Ой, яке Слоненя!
— Гляньте, воно танцює! Як смішно!
Слонятко знітилося і попленталося в зоопарк
до своєї клітки. А вночі, коли всі звірі й птахи поснули, воно гірко заплакало.
А потім довго тяжко зітхало й витирало хоботом сльозинки, аж поки не розвиднілось.
А вранці до його клітки підійшов чоловік, що
був найголовнішим у зоопарку,— всі його завжди слухалися. Він був не сам, а з сивим невеличким дядечком у брилі.
Слонятко злякалось. Може, найголовніший у зоопарку чоловік вже знає, що вчора воно без дозволу ходило до міста, і гнівається?
Поки Слонятко розмірковувало, дядечко в солом'яному брилі взяв його з ю тки повів з собою. Вони йшли містом, і всі давали їм дорогу — навіть тролейбуси, що були високі й товсті, наче дорослі СЛОНИ.
«І як воно так сталось? — здивовано думало Слонятко.— Куди ж це ведуть мене?»
Воно не знало, що Сивий Чоловік ще вчора помітив його з вікна трамвая, коли воно танцювало, і довго розшукував його...
І ось Слонятко побачило величезний будинок — круглий, навіть даху не видно. Слонятко вільно пройшло у ворота. Там, всередині, у клітках сиділи гривасті леви, смугасті тигри, бурі ведмеді. Вони цікаво й доброзичливо оглядали Слоника і вурчали. То в них було за вітання.
За хвилину Слонятко стояло на круглій площадці, всипаній піском, як африканська пустеля Площадку огороджувала низенька стінка, а за нею на всі боки аж під самісіньку стелю підіймались крісла.
— Ти в цирку. І зараз ми почнемо урок! — сказав Чоловік, що привів його, і дав знак музикантам.— А ти, Слонятку, слухай уважно музику і роби, що я тобі казатиму. Спочатку навчись згинати правильно ніжку..
Так наше Слонятко стало жити і вчитись у Сивого Чоловіка. Ох, і нелегко ж йому було, хоча воно й дуже любило танцювати Сивий учитель якось навіть розсердився на нього. Це було тоді, коли Слонятко навчилося ставати на дв" передні ноги, а задніми метляти високо в повітрі. Слоняткові здавалося на радощах, що воно може й на голову стати. І справді, зробило так!
Але тієї ж миті з таким гуком гепнулося на спину, що музиканти кинули грати злякано позбігалися вниз. Ой, як боляче і соромно було Слоняткові, воно навіть очі звести боялося.
— Хто ж це, танцюючи, стає на голову? — дорікав йому Сивий Чоловік.— Це дуже негарно! Я тебе вчу танців, а не акробатичних вправ. Адже скоро в нас прем'єра.
Такого слова Слонятко ще ніколи не чуло. І вночі спитало Смугастого Тигра, що воно означає.
— О! — вражено блимнув жовтими очима Смугастий Тигр — То ти вже виступатимеш?! Так називається перший виступ.— Він іще хот в щось сказати, але, мабуть, не зумів, бо г/ льки незручно якось переступив з лапи на лапу.
Та Слоняткові й не треба було нічого казати, в нього й так серце похололо.
І от настав день прем'єри. Слонятко зазирнуло крізь дірочку в завісі... Цирк був повнісінький.
На арену вийшов високий красень у чорному блискучому костюмі і оголосив, що зараз виступатиме незвичайне Слонятко. Слонятко-танцюрист!
Світло від прожекторів вдарило СЛОНЯТКОЕ в очі. Всюди були люди. Гриміла музика.
І Слонятко розгубилося. Музика грала, а воно на виду у всіх глядачів .. стояло!
І тут почувся знайомий лагідний голос:
— Ну ж бо, Слонятку!
Це говорив Сивий Чоловік.
— Спокійно, Слонятку, Ліву передню ніжку вперед, правою задньою притупуй!
Слонятко виставило ліву передню ніжку, задньою правою швидко притупнуло і... заспокоїлося. Глянуло у зал — зовсім не страшно! Всі навкруги усміхаються. Цілий оркестр грає лише для нього.
І тоді Слонятко стало в лад притупувати. Спочатку чотирма ніжками, а потім звелося на дві задні ніжки — і на двох задніх стало притупувати, а передніми плескало, наче в долоні. А далі як пішло навприсядки!
Всі, хто був у залі, аплодували Слоняткові.
— Який прекрасний танцюрист! — раділи
всі.
Коли Слонятко скінчило танець і вклонилося, воно помітило в залі тих хлопчиків, що колись сміялись з нього під великим будинком із широкими вікнами.
— Браво! Нашому Слоняткові браво! Ти справжній артист! — гукали вони.
А Слонятко, вклоняючись, думало: