— Ви справді дасте мені чарівну паличку? — спитав він недовірливо.
Дідусь відповів дуже поважно:
— Якщо ти заслужиш — звичайно! Але ти маєш виконати три мої завдання. Згода?
Микола про всяк випадок кивнув. Може ж таки, завдання не дуже важкі?..
— Слухай перше завдання! — голос у дідуся ще більше споважнів.— Цілий тиждень ти, Миколо, маєш сам прибирати свою постіль і допомагати матері!
«У-у,— хотів був викрутитись Микола,— не хочу!»
Але якийсь голос прошепотів йому: «Почекай, не пхикай, адже в нагороду ти дістанеш чарівну паличку-рятівницю!»
— Я згоден,— тихо сказав Микола.
— От і добре,— весело кивнув дідусь, поправив на голові ковпак і... розтанув у повітрі, наче його й не було.
Микола ущипнув себе за руку,— може, наснилося? Ні, боляче. Виходить, треба до діла братися. Ох, як же не хочеться!
Цілий тиждень Микола прибирав у кімнатах, допомагав матері мити посуд і навіть до крамниці двічі бігав. Мати й раділа, й дивувалася — звідки б то все? Ох, якби знала вона, певно, не мала б такого доброго настрою. Адже син був такий запопадливий тільки тому, щоб опісля нічого не робити, а мати на послугах чудесну паличку.
Якраз за тиждень Головний охоронець чарівної палички-рятївниці з'явився перед Миколою.
— Як твої справи, чи виконав, що я тобі звелів?
Микола розповів про все.
— Початок непоганий,— погладив свою пишну бороду старий.— Перший крок до чарівної палички ти зробив. А тепер слухай друге завдання: щоб ти аж десять днів не чіпав і не кривдив малюків — я ж знаю, з тобою таке буває. Та Це ще не все: як старші хлопчики кривдитимуть малих, щоб ти їх боронив... Добре?
Дідусь поправив свій ковпак і зник...
— Ото вскочив у халепу! — свиснув Микола.— Сашко Дубина, певно, роз'юшить мені носа!
Але іншої ради не було. Треба було ставати хоробрим і справедливим.
І коли на великій перерві Сашко Дубина штовхнув якогось первачка і той гепнувся та ще й носа забив, Микола підскочив до Сашка й гукнув:
— Ану, підніми його зараз та попроси пробачення, бо буде погано. Второпав?
Сашко з несподіванки пробурмотів розгублено:
— Почекай, зараз!..
Усі десять днів Микола був у школі найхоробріший і найсправедливіший. Хлопці навіть написали про нього в класну газету велику замітку.
— Ти на правильній дорозі,— сказав Головний охоронець чарівної палички-рятівниці, коли минув і другий строк.— Але це ще не все. Останнє завдання — найважливіше!
Микола навіть дихати перестав.
— Я знаю,— вів далі дідусь,— що ти погано вчишся. У щоденнику в тебе трапляються двійки, а в табелі трійки. Тепер весна. Незабаром кінець останньої чверті. Коли закінчиться навчальний рік, покажеш мені табель. Ти зрозумів мене?
У Миколи навіть серце тьохнуло.
— Зрозумів. Треба, щоб у табелі були хороші оцінки...
Ось у яку біду вскочив Микола. Але відступати було вже нікуди.
Миколина мати дивувалася:
— Сину, чого це ти все з книжками сидиш? їди хоч трохи в футбола пограй.
— Не можу,— відказував Микола, хоч йому й дуже кортіло побігти на вулицю до друзів,— скоро ж іспити. Повторювати треба!
Але хлопчик став помічати, що йому хочеться працювати не тільки заради чудесної палички...
І ось пролунав останній дзвінок. Микола одержав табель і побіг швиденько додому, щоб показати його батькам та ще з більшим хвилюванням-нетерплячкою — Головному охоронцеві.
Дідусь у червонозоряному ковпаку був, як завжди, точний. Тільки-но батьки хлопчика пішли з дому, він зараз же з'явився.
Проглянув табель і сказав весело:
— Молодець, Миколо! Передаю тобі свій скарб!
І Головний охоронець простягнув Миколі чарівну паличку-рятівницю.
То ось яка вона! І не подумаєш, що чарівна. Така собі жовтенька паличка, трохи більша за учнівську ручку, та й вже. Ніхто й не здогадається, що це справжній казковий скарб.
— Щоб паличка виконувала твої бажання,— вів далі Головний охоронець,— треба наказати їй:
Паличко-рятівнице!
Паличко-чарівнице!
Зроби те, вірний друже,
Чого хочу я дуже! А далі додай, чого саме бажаєш. Чого б ти хотів?
— Ну... морозива!
За мить перед Миколою стояла гарна кришталева ваза, а в ній — полуничне морозиво.
Микола, вражений, спитав:
— А що ще можна звеліти паличці?
— Все. Окрім того, що проти совісті.