Очі в дідуся стали ласкаві, добрі.
— Звісно, ні, Миколо. З нічого навіть у казці ніщо не з'являється. Просто тобі дурно буде діставатись усе, що зробили інші люди.
Микола задумано крутив у руках паличку. Ось яка ти — рятівнице...
У одних забираєш, а іншим даєш. Але я зроблю, як совість підказує.
І Микола дзвінко звелів:
Паличко-рятівнице,
Паличко-чарівнице!
Зроби те, вірний друже,
Чого хочу, я дуже! Хай усім ледарям руки до роботи свербітимуть!
Потім Микола простяг паличку Головному охоронцеві і сказав:
— Самому цікавіше все робити. Візьміть паличку!
— Здоров будь, Миколо! — весело сказав дідусь. — Ти правильно вирішив.
Він торкнувся свого червонозоряного ковпака й зник, наче ніколи і не з'являвся отут у кімнаті. Ніколи?!
Перед Миколою на столі лежав табель з хорошими оцінками.
І мати більше не гнівалася. Ніхто не називав Миколу ледарем.
А надворі хлопці кричали, ганяли м'яча.
І Микола вистрибом побіг до них.
СОНЕЧКО
У мами Зірки народилось Сонечко.
— Ой ти ж, моє Сонечко!— раділа Зірка.— Ти ж моє найкрасивіше, ти ж моє найвеселіше!
І справді, було Сонечко гарне — жовте, як курчатко, весело виблискувало на всі боки промінцями.
Однак мама Зірка часом зітхала:
— Ой, у мого Сонечка така висока температура. Жодним термометром її не виміряєш!
Інші зірки почули це і заблимали своїми срібними промінцями:
— Треба вашому Сонечкові більше на повітрі бути, з приятелями гратися!
— Це чудова думка!..— зраділа мама Зірка.— Пливи, моє Сонечко, у високе небо. Бачиш, от там — наче м'ячики?
— Бачу, матінко! — промовило Сонечко.
— То планети. Лети до них! Це тобі як ранкова зарядка. Тільки не дуже близько підлітай — бо ж ти гаряче.
І Сонечко весело покотилось до м'ячиків планет.
— Добрий день! — привіталося чемно і простягнуло назустріч їм свої теплі промінці— Мене кличуть Сонечком!
— А мене Меркурієм! — одразу обізвалась найближча планета.
— Я — Венера! — почувся з-за густих хмар мелодійний голосок.
— Земля! — люб'язно привіталась планета, на якій крізь голубі хмари виднілись гори й сині моря-океани.
— Я — Марс! — почувся хрипкий голос з червонястої планети.
Наче луна, чимдалі тихіше, долинуло:
— Юпітер!..
— Сатурн!..
— Уран!..
— Нептун!..
І вже ледь чутно:
— Плутон!..
— Скільки ж вас. планети? — поцікавилось Сонечко. І само стало лічити: — Одна, дві, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять!.. А я — десяте! Мамо!..— гукнуло Сонечко.— Ці планети-м'ячики такі гарні! І я вже вмію лічити До десяти.
— Молодець! — усміхнулась мама Зірка.
І планетам теж сподобалось тепле Сонечко.
Вони стали обертатися навколо нього, зігріваючись, а дехто й загоряти почав.
А Сонечко було цікаве. Обертались планети, і воно закрутилось навколо себе, мов дзига, уважно роздивляючись на всі боки, що там робиться у світі.
А потім його гінці-промінці полетіли до матері Зірки:
— Мамо, тут дуже гарно. І в мене вже не така висока температура!.. Мамо, як хороше світити, планети зігрівати. Хай це буде моя праця!
— Ой,— зраділа Зірка.— Це ти гарно придумало. Сяй усім на здоров'я, моє Сонечко.