День за днем, рік у рік, довго-довго посилало Сонце теплі промінчики крізь хмари на її каміння і моря-океани.
Аж бачить — у морях-океанах рибки граються.
Сіре каміння зеленою травичкою вкривається.
Дерева листям шелестять.
Запурхали, заспівали барвисті птахи.
Звірі з'явилися...
І ще через багато-багато літ на Землі, на зеленій галявині Сонце побачило матір із дитиною на руках.
Вона ніжно заколисувала свою дитину й промовляла :
— Ой ти ж, моє сонечко! Ти ж моє найкрасивіше, ти ж моє найвеселіше!
І небесне Сонечко щиро усміхнулось з височини своєму земному братикові.
ПРО АФРИКАНСЬКОГО ХЛОПЧИКА ЛЕННІ, ПРО СТО ДІДІВ МОРОЗІВ ТА ПРО ПРИМЕРЗЛУ БОРОДУ
Це сталося незадовго до Нового року. Зустрілися в океані два брати, два могутні вітри: Теплий — з Африки і Холодний — з Далекої Півночі. В ті короткі хвилини, коли вони летіли поряд, вітри завжди встигали розповісти один одному про все, що вони побачили у світі. А кожен з них зустрічав чимало цікавого на своєму довгому шляху.
Те, що розповів Теплий вітер цього разу, дуже схвилювало його Холодного північного брата, хоч розхвилювати того було важко — адже характер у нього був суворий і твердий. Справжній північний характер!
— Я часто пролітаю,— розповів він,— над одним африканським містом на березі океану. Люди в тому місті зовсім недавно стали вільними, а діти бідняків вперше пішли до школи.
Там живе маленький хлопчик Ленні. Волосся в нього кучеряве, а шкіра — чорна й блискуча. Якось він почув від друзів, що є країни, де діти зустрічають Новий рік з ялинками. Він навіть бачив у книжці малюнок: гарне зелене дерево, все в яскравих різнобарвних іграшках, А приносить дітям ялинки Дід Мороз.
Ленні ніколи не бачив Дідуся Мороза, але йому здавалося, що Дід Мороз дуже схожий на старого рибалку дядечка Каруса. У нього завжди є для малят гарні морські камінці й цікаві казки.
— А чому нам Дід Мороз не приносить ялинки? — питав Ленні у свого батька.
— Що ти, Ленні,— усміхався батько.— У нас в Африці дуже жарко. Дід Мороз тут одразу ж розтане!
Хлопчик засумував. Йому так хотілося, щоб на Новий рік у нього була ялинка! З того часу в Ленні одна мрія — про зелену красуню...
Ось про що розповів південний африканський вітер своєму північному братові.
І ще додав південний вітер, що Ленні дуже хороший і добрий хлопчик. Він завжди допомагає матері, слухається старших і не кривдить тих, хто менший за нього,— дівчинку Патті або кошенятко Мав.
Замислився північний вітер. Ніколи не чув такої історії. Покружляв над океаном і полетів на Північ шукати головного Діда Мо- роза.
Прилетів вітер до великої крижаної гори, що височіла посеред океану,— до айсберга. На самій вершині його стояв палац головного Діда Мороза. Океанські хвилі злегка погойдували айсберг. Міцно спав старий. Не одразу вдалося вітру розбудити його.
— Що таке? — спитав спросоння Дід Мороз.— Хіба вже настав Новий рік і мені час братися за свої справи?
— Ні,— відповів вітер.— До Нового року ще кілька днів.
— Чому ж тоді ти мене розбудив? Може, мої сестри-заметілі нанесли мало снігу на поля? Чи мої молодші брати розлінилися і не вкрили кригою річки, щоб дати їм можливість відпочити взимку. А може, вони розучилися малювати візерунки на вікнах? Чи не міцна крига на ставках і малятам не можна ставати на ковзани?.. Ні?! Тоді навіщо ж ти розбудив мене?
— Не сердься, Діду, краще послухай, що я тобі розповім...
— Та-ак,— задумався Дід Мороз, коли Вітер скінчив свою розповідь.— Важку ти мені задачу загадав. Це ж Африка! Треба порадити ся з молодшими братами. Допоможи мені І зібрати їх!
Полетів Холодний вітер над морями, над лісами, над рівнинами, скликаючи усіх Дідів Морозів.
І от зібралися на великій крижині сто Дідів Морозів і стали радитись, як допомогти африканському хлопчикові Ленні.
— Це неможливо,— сказав один з них.— Там така спека!
— Навіть Холодний вітер не може долетіти туди,— зауважив інший.— Африка обпалює своїм подихом.
— Почекайте,— сказав раптом наймолодший брат.— Я, здається, щось надумав. Я чув, що завтра в те місто, де живе Ленні, відходить пароплав з Радянської країни. Можна сховатися у холодильник на цьому пароплаві і спокійно доїхати до самісінької Африки!
Але старшим братам це не сподобалося. Наче заєць, ховатися на пароплаві? Так можуть робити тільки маленькі хлопчики, а не поважні Діди! І ще: хто знає, як там, у тому холодильнику? Та іншого виходу не було, і всі погодилися з тим, що надумав молодший Дід Мороз. Йому й доручили влаштуватися в холодильнику і відвезти ялинку африканському хлопчикові.
...А в цей час Ленні все думав і думав, як знайти ялинку. Попрохав він мисливців взяти його з собою в джунглі. Може, там, між іншими деревами, де-небудь виросла ялинка? Але жодне Дерево не було схоже на те, яке він бачив У книжці.
До кого не звертався Ленні, всі дивувалися:
— Що ти? Побійся бога, звідки в Африці ялинка?
Але кожен намагався чим-небудь утішити хлопчика. Дядечко Карус приніс йому чудових різнобарвних рибок. А мисливець подарував маленьку мавпочку. Хлопчик подякував за подарунки, але все ж дуже сумував: ялинки не було.
Увечері, напередодні Нового року, Ленні ліг спати зовсім засмучений. Завтра таке свято, а ялинки в нього немае й не буде!
А коли Ленні вранці розплющив очі... Що
таке?
У кутку їхньої хатини стояла справжня ялинка! Невисока, але така красуня! Вся прикрашена блискучими іграшками.
«Ні, цього не може бути,— вирішив Ленні.— Це просто сон!»
Хлопчик міцно-міцно заплющив очі і подумав:
«Зараз гляну,— а ялинки нема...»
Він розплющив оченята... І справді — ялинки не було!
Перед ним стояв високий дужий моряк і ласкаво усміхався.
— Доброго ранку, Ленні,— сказав він.— Привіт тобі від Дідуся Мороза й від усіх моряків нашого пароплава!
Моряк відійшов убік, і Ленні знову побачив зелене чудо!