— Що ви ото робите? — запитували цікаві Діти.
А він відповідав:
— Ля-сі-до-мі? До-фа-сі!
Це означало: «Любі мої, хіба ви не знаєте, все, що я роблю,— це все для вас? Зараз я майструю горбоконика для каруселі».
І кожного вечора, закінчуючи роботу, майстер наспівував:
— Ті-ра-ре! Сі-до-ре!
І дітлахи переробили ім'я його на музичний лад і звали — Сідоре. Веселий Сідоре!
Отже, щоб не пропустити найцікавішого, ми швиденько підемо за ним слідом, бо веселий Сідоре, мабуть, уже у великому парку. Саме тут, серед пишних і незвичайних дерев, які привезли ще зернятками з різних країн світу й посадили на нашій землі, ви зрозумієте, що веселий Сідоре не звичайна собі людина.
Чуєте, як дзвінко защебетали пташки? Це вони вітають Сідоре!
А він нахиляється до вченого Шпака, що завжди сидить в нього на плечі і навіть вміє говорити людською мовою, і щось йому каже.
Шпак пурхає до тополі, звідки линуть ті співи. Він про щось розмовляє з соловейками, щигликами, коноплянками, чижами і повертається до Сідоре.
— Усе гар-разд! Здор-ро-в'я в усіх доб-ре! Зар-раз заспівають!
Таких чарівних мелодій ще ніхто у світі не чув!
Дзвінкі трелі летіли далеко над парком. І малята у білих панамках, дідусі та бабусі, веселі школярі приходили до тополі: наче казку, слухали, як співають пташки.
А біля явора стояв наш знайомий міліціонер. Він завжди поспішав, щоб устигнути на пташиний концерт після свого чергування...
Так хто ж такий Сідоре? Чому його слухають пташки?
Зараз я розповім вам усе.
Але спочатку про череваня Бумбома і про його золоту клітку.
Жив собі на світі черевань. І голос у нього був густий, ніби з діжки линув:
— Бум-м! Бом-м!
От хтось і дав йому прізвисько — Бумбом.
Мав Бумбом садок і затишний будинок. А в тому будинку стояла на підвіконні гарна золота клітка.
Щонеділі брав Бумбом свою золоту клітку і їхав з нею на пташиний ринок.
Скільки співочих пташок там було! Дрозди, чижі, щиглики, шпаки безугавно стрибали у дерев'яних клітках.
Хлоп'ята так і нишпорили то тут, то там, щоб, бува, не пропустити чогось незвичайного.
Сиві дідусі, що знали все про кожну пташку,— і чим та як годувати її, і коли спати вкладати,— годинами слухали малих чарівниць.
Але ніхто так не.кохався у веселих пташиних співах, як Сідоре і черевань Бумбом. Вони не мали собі в цьому рівних. Однак між собою не товаришували. Навпаки!
Бумбом завжди намагався перехопити у Сідоре пташок. І все це для того, щоб посадити їх у свою золоту клітку. Черевань вважав: пташкам краще житиметься, а отже і краще співатиметься у коштовній клітці, ніж на волі. І він купував їм найсмачніших комашок і зерно. Але пташки чомусь сумували в золотій клітці... Вони навіть голосу подавати не хотіли, і Бумбом відносив їх на ринок. І ще кращих садовив у свою клітку...
А Сідоре купував пташок для того, щоб випускати їх на волю.
— Не може пташка співати в клітці, хай і в золотій! — казав він.
Одного дня, коли пташки закінчили свої співи У парку і малята й дідусі з бабусями пішли додому, Сідоре сів на лавочку і замислився. І був ВІН чомусь невеселий, смутний.
— Чого це ти, Сідор-ре? — запитав вчений Шпак.
І тоді Сідоре розповів таке:
— Любі мої пташки! Вже цілий тиждень я не маю спокою. Черевань Бумбом купив і посадив у свою золоту клітку дуже гарну Коноплянку. Ця пташка раніше співала, наче чарівна флейточка, а тепер я вже кілька разів проходив повз вікна Бумбома й чув лише якісь жалюгідні трелі.
Сідоре встав з лавочки і, зітхнувши, попростував сам не знаючи куди...
Вчений Шпак залишився з пташками. Усі вони якусь мить мовчали, а далі защебетали разом:
— Треба визволити з клітки Коноплянку!
— Летімо до Бумбома!
І пташки миттю знялися в повітря.
Ось уже будинок Бумбома.
— Дивіться, кватирка прочинена!
— На підвіконні золота клітка!
Пташки прослизнули в кватирку й опинилися в кімнаті.
— Сестрице, вітаємо тебе!
— Як відчинити тобі клітку?
Пташки дзьобами почали торсати дверцята, намагаючись збити золотого гачка.
Але Коноплянка чомусь зовсім не раділа цьому. Вона невдоволено стовбурчила пір'я і раптом занепокоєно защебетала:
— Облиште! Що ви робите? Мені добре в клітці!
— Як-то добре... в неволі?