Пташки мовчки перезирнулись. Оце дива!
Вчений Шпак сказав:
— Заспівай нам, Коноплянко, те, що ти співаєш Бумбому.
— Справді, справді! А заспівай-но! — підхопили всі.
Коноплянка злетіла на золоту жердинку:
— Гаразд, слухайте!
І тоненьким голосочком почала виводити про нещасні квіточки, що ростуть на волі,— їх завжди може прибити вітер, про сонечко, яке хоч і яскраво світить, та взимку пічка тепліша. І як гарно ні про що не турбуватись і співати, не знаючи, навіщо співаєш...
Коноплянка замовкла. Мовчали і пташки.
— Так... — нарешті сказав Соловейко.— А ми гадали, ти пристанеш до нашого гурту. Ти чула, мабуть, про доброго і веселого Сідоре? Він навчив нас пісень, яких ти не знаєш. Вони такі дзвінкі! Що ж, залишайся в своїй золотій клітці. Ти зовсім розучилася співати.
— Як-то так? — стрепенулася пташка.
— А так. На волі співають інших пісень! — гукнули птахи й спурхнули з підвіконня.
Але раптом — клац! — кватирку знадвору зачинила чиясь товста рука.
Це був черевань Бумбом!
Пташки полохливо зацвірінькали, безладно заметушилися по кімнаті. А вдоволений Бумбом міцно причинив за собою двері й мовчки почав ганятися за ними з великим саком у руках.
Він ловив пташок, кидав по одній у велику Дротяну клітку і, відсапуючись, промовляв:
— Ідіть до мене, любенькі, ідіть, маленькі. Я знаю вас давно, мої милі. Тепер ви співатимете тільки для мене одного!
Бумбом накинув на клітку шматок чорної тканини. Пташки у темряві змовкли і принишкли. І Коноплянка у своїй золотій клітці теж принишкла...
А що ж у цей тривожний час робив Сідоре?
Нічого не підозрюючи, йшов він до Бумбома і думав про Коноплянку в золотій клітці та про майбутню нелегку розмову з череванем.
Сідоре постукав у двері.
Почувши гучне «бум-б!», що означало «заходьте!», переступив поріг господи.
— Добридень, Бумбоме! — сказав якомога веселіше Сідоре.
— Добридень, Сідоре! — відповів Бумбом іще веселіше* міркуючи про себе: «Як це Сідоре так швидко дізнався про моїх полонянок?»
— Яка у тебе гарна Коноплянка, Бумбоме!
' Авжеж* вона мені до серця! — погодився Бумбом і полегшено зітхнув: «Виходить, Сідоре про пташок у дротяній клітці нічого не знає!»
Сідоре наважився:
— Віддай мені, будь ласка, Коноплянку! -— схвильовано сказав він.
— Навіщо? Щоб потім випустити на волю?
— А яких дзвінких пісень я спочатку навчу
її!
— Вона й так гарно співає! — задоволено сказав Бумбом і додав гордовито: — Ану, Коноплянко, заспівай моєї улюбленої!
Але не встигла Коноплянка розкрити дзьоба, як почувся кволий пташиний голос,— він лунав з великої клітки, вкритої чорною тканиною:
— Сідоре, Сідо-ре, вр-рятуй нас!
— Як тут опинився мій вчений Шпак? — вигукнув вражений Сідоре й скинув з клітки чорне покривало.
Ой, що він побачив там!
В клітці сиділи всі його пташки!
— Бумбоме! Що це значить? Чому мої пташки тут? — запитав украй здивований Сідоре і кинувся до клітки.
— Рятуйте! — заволав Бумбом.— Це мої птахи! Вони самі до мене прилетіли. Вони хочуть до золотої клітки!
— А це ми зараз перевіримо! Шановний Бумбоме, відчини дверцята. Якщо пташки не вилетять — значить, вони справді хочуть жити у тебе...
Бумбом товстими тремтячими пучками відхилив дверцята і... пурх! пурх! пурх!
Усі пташки вилетіли спочатку з клітки, а потім і з кімнати.
Красива Коноплянка дивилася на пташок із своєї золотої клітки і чомусь кліпала очима.
Це побачив Сідоре.
— Віддай, Бумбоме, мені Коноплянку! Дивись, вона теж хоче на волю!
— Адзуськи! — вигукнув розлючений Бумбом.— Ця Коноплянка вірна мені більше, ніж усі птахи. Вона не вилітає з клітки навіть тоді, коли я відчиняю дверцята. Дивіться!
І Бумбом широко розчинив дверцята.
Пташка якусь мить сиділа непорушно, а потім несміливо стрибнула до виходу і раптом... випурхнула із золотої клітки!
— Куди ж ти, моя люба?! —кинувся за Коноплянкою вражений Бумбом.
А та вже майнула з кімнати!