— Міцніш принайтовуйте товари!.. Команда — на нижню палубу. Задраїти люки!
Зуби у капітана блищали. Матроси ретельно виконували накази. СОС був задоволений. І вирішив: доки матроси все зроблять як слід, доки шторм загримить на всю міць, можна трішки покуняти. Все одно вночі поспати не випаде.
Прокинувся СОС від незвичайної розмови... На палубі було тільки двоє — капітан і старший помічник.
Невидимка СОС нечутно стрибнув із щогли.
А
— Все зроблено, сер, так, що жоден пес не нанюхає,— доповідав старший помічник,— теча збільшилась! Корабель почне тонути в самісінький шторм! Пора тікати, сер. Інакше плакати
муть наші грошики. Катер підготовлено, мотор перевірено, у баках повно бензину.
— Почекаємо трохи! — прохрипів капітан, і зуби його по-хижацьки зблиснули.— Хай корабель почне занурюватися!
Невидимка СОС похолов. Ці негідники хотіли згубити старий корабель. Потопити його разом з моряками. А потім отримати багато грошей. СОС знав із розмов моряків, що кожен корабель записується до спеціальної книги. Це зветься страхуванням. І хазяїн загиблого корабля отримує великі гроші... А як же матроси?
Невидимка СОС не міг кинути матросів у біді. Він миттю проник у трюм... Жах! Теча була така велика, що нагадувала водоспад.
СОС заскочив у машинний відділ. Чергові матроси, нічого не підозрюючи про біду, уважно слідкували за складними механізмами, а вільні від роботи матроси грали у кості. Вони не знали, що дуже швидко, коли вода потрапить сюди, станеться страшний вибух. Корабель розколеться і провалиться у бездонну океанську глибінь.
Ой, як пошкодував СОС, що не вмів розмовляти звичайною людською мовою! Його ж мова складалась із крапок і рисок, що передаються по радіо. До того ж його ніхто не міг побачити!
Невидимка СОС, захекавшись, підлетів до радіорубки. Радиста не було — двері на замку. Де він? Невже капітан навмисне зачинив рубку? Чекати далі було ніколи. СОС протиснувся у вентиляційний отвір, підскочив до радіоключа і почав швидко передавати:
— Це СОС, СОС, СОС! З нашим кораблем сталась біда. Тонемо! Ми тонемо! Це СОС, СОС, СОС!
А океан стогнав усе грізніше, усе несамовитіше...
Першим почув сигнал біди радист великого білого корабля, на якому подорожували багатії... Він швидко поніс капітанові телеграму СОСа. Капітан прочитав її й скривив чорні вусики:
— Не треба було цим старим ночвам залазити в океан у шторм. Я не можу ризикувати дорогоцінним життям і глибокошановними гаманцями наших дорогих пасажирів!
Другими почули СОСа на гігантському чорному кораблі, який щирився на всі боки гарматами й довготелесими ракетами, готовими за першим наказом рвонутися в будь-який куток землі.
Капітан з бойовими хрестами на грудях прочитав телеграму СОСа і заревів, мов тигр, до свого помічника:
— Чого він плутається, цей нікчемний вантажник, серед штормових широт? Не зупинятись! Курс на Африку — повстання нігерів повинно бути придушене!
Третім почув розпачливий зойк про рятунок радист із рибальського судна «Іван Петров». Судно було повне риби, воно поверталося з великим уловом на Батьківщину. Хвилі з ревом перевалювалися через його білий корпус.
— Товаришу капітане! Телеграма-блискав- ка. Радирує СОС. Тоне іноземний вантажний корабель!
Молодий капітан, який уперше був у такому далекому плаванні, підвів зморені після безсонних трудових вахт очі на рульового:
— Право руля! Курс — зюйд-ост! Йдемо на допомогу іноземцю.
Коли з рибальського судна «Іван Петров» побачили напівзатоплений вантажник, який хвилі розгойдували, мов тріску, в рибалок стис- лись серця.
Ледве тримаючись за поручні, на палубі безсило товпились моряки, а хвилі раз за разом намагалися збити їх з ніг.
— Що будемо робити, товаришу капітан? — з тривогою запитав старший помічник.— Причалювати до них неможливо. Розіб'ємося обидва!
— Спускайте на воду шлюпку! Пам'ятайте наш старий закон: сам умирай, а товариша виручай. Там, на вантажнику, такі ж самі трудові хлопці, як і наші!
Рибалки сіли у шлюпки і почали гребти до корабля. Коли хвиля підкинула їх майже на рівень з бортом корабля, вони закричали:
— Стрибайте! Скоріше стрибайте до нас!
Це було дуже небезпечно: шлюпка могла
будь-якої миті розбитися об борт.
Але рибалки, ризикуючи власним життям, по одному рятували матросів. І от, нарешті, всі були на рибальському судні.
Молодий капітан зайшов до кубрика, де грілися іноземні матроси, і запитав їхньою мовою:
— А де ваш капітан? Що з ним?
Запало напружене мовчання. Нарешті сивий матрос сказав глухо:
— Втік із корабля раніше за всіх...
І в цю мить почувся сильний вибух. Старий вантажник-трудівник розколовся навпіл.
...А посеред розлютованого океану, мов горіхова шкаралупа, гойдався катер. Мотор у нього заглух. Старший помічник без кінця запитував капітана:
— Сер, коли будуть кораблі? Ви запевняли, сер, що тут повинні пройти два кораблі!
— Чекайте, старший помічнику!.. Ось він,— скрикнув радісно,— пасажирський красень!
І капітан пустив угору червону сигнальну ракету. її одразу ж побачили на кораблі.
Але капітан пасажирського лайнера скривив тонкі чорні вусики:
— Катер з людьми все одно розіб'ється об наш борт. Я не можу ризикувати дорогоцінним настроєм моїх дорогих пасажирів. Вони поспішають на відпочинок!..
— Хазяїне, що будемо робити? Вони пройшли повз нас! — вигукнув у розпачі старший помічник.
— Чекайте, вам кажуть! — непевно зблиснув зубами капітан.— Попереду у вас золоте майбутнє! Гроші, красивий будинок, нова морська яхта для подорожей!.. Гляньте — військове судно. Ці нас обов'язково візьмуть на борт!
І капітан пустив ще одну сигнальну ракету.
На високому бойовому містку капітан з хрестами на грудях люто прогарчав своєму заступнику:
— Вони думають, що ми їх врятуємо? Дурники!.. Ми поспішаємо рятувати наші гроші в Африці. Курсу не змінювати! Ми виконуємо бойове завдання! Повний вперед!..