— Виходьте! Дощик перестав. Сонячний Промінець кличе до роботи.
«Дивно як,— подумав Промінець.— Я не кликав... Я мовчав. І чому зеленому листячку дощик подобається, а цим комахам — ні?»
— Хто ви такі? — спитав Промінець.
— Мурахи! — гордо відказала одна комашка.
— До роботи, ставайте до роботи! — гомоніли мурашки й розбігалися на всі боки. За хвилину хто тягнув до своєї хатки-купи величезну билину, хто жука, а хто котив з-під землі на сонечко білі кульки, в яких сиділи малі мурашата.
Це було так весело, що Промінець подумав: «Треба й мені пошукати якоїсь роботи».
Він зазирнув під кущ шипшини. Там сиділа велика комаха з мережаними прозорими крильцями.
— Пробачте, як вас звуть? — чемно спитав Промінець.
Комашка розплющила очі, солодко позіхнула й розправила гарні крильця:
— Я —Бабка!
— Виходьте із схованки, дорога Бабко! — сказав Промінець.— Дощик уже перестав!
Бабка визирнула з-під куща:
— Ой, як хороше всюди! Це тому, що всі раді мені. Я — дуже гарна.
Вона злетіла високо — вище дерева, вище будинку.
Бабка була й справді така гарна, що Промінець і собі полетів за нею. А внизу бігали малята. Вони кричали:
— Яка гарна Бабка!
— А Промінець іще кращий!
Бабка почула це й насупилась. Вона не любила, коли хвалили інших.
Але тут вона помітила внизу квіти й зраділа:
— Вони майже такі гарні, як я. Це, мабуть, мої родичі. Полечу до них.
І Бабка опустилась на найкращу квітку.
Промінцеві хотілось ще погратися з Бабкою, але йому не подобалось, що вона так хизується своєю вродою.
І Промінець згадав, що мав знайти собі роботу...
Аж ось він побачив попереду багато-багато дерев.
Це був сад.
Посеред дерев, де рясніли стигло-червоні яблука, темно-сині сливи, жовті груші, стояв невеличкий будиночок під череп'яним дахом.
Крізь гілки крислатої яблуні Промінець зазирнув у вікно...
У кімнаті біля вікна стояв стіл. За столом сидів Сивий Чоловік і щось писав.
— Промінець! — зрадів він.— Гляньте-но. Промінець! А я й не помітив, як дощик ущух.
— Скажіть, будь ласка, а що таке — дощик? — спитав Промінець.
І Сивий Чоловік сказав:
— Це коли хмарка дарує землі чисті прохолодні краплі і від них усе росте... А тепер, Промінчику, розкажи мені, де ти був, що робив?
Промінець став згадувати:
— Спершу я познайомився з Котом, що стеріг кільце ковбаси... Потім з мурахами. А вони сказали, що я кличу їх до роботи. Хоч я мовчав... Іще грався з гарною Бабкою. Але мені соромно. Усі щось роблять, тільки я — ні...
Сивий Чоловік усміхнувся:
— Який ти щиросердий, Промінчику, і який теплий! Скачи-но краще мені на щоку. Який ти ласкавий! Ось чому тобі радіють усі. Оце і є твоя робота.
Сивий Чоловік заплющив очі. А коли розплющив, то побачив, що Промінець уже грається, танцюючи по білих аркушах на столі.
Потім він ковзнув по стелі, стінах, по книжках, злетів на кришталеву вазу з квітками...
І Чоловік сказав:
— Лети, лети, Промінчику. Лети далі. Ти ж тепер назавжди залишишся в моїй казці. І, може, комусь стане тепло й радісно від неї...
СТАРА ІСТОРІЯ
Мати Дика Качка знесла навесні синюваті яєчка. Сталося так, що їй треба було відлучитися від гнізда.
Коли Дика Качка повернулась, у гнізді, крім її яєчок, з'явилось іще одне — велике.
Дика Качка не засумувала. Навпаки. Вона навіть зраділа. Це була вчена Дика Качка. Вона сказала своєму чоловікові Дикому Селезню:
— Я певна, з цього яєчка виросте білий Лебідь. Колись уже таке було. Я сама чула. Про це навіть у старовинній книжці є!
І справді.
З яєчок Дикої Качки вилупилися сіренькі каченята, а з великого — синок з довгою шиєю.
Батьки відразу назвали його Лебедятком і годували цього синка краще за інших.
Усі каченята хапають зелену ряску та жучків-черв'ячків, а воно чекає, доки перед ним щось смачне покладуть.