ВЕРТОЛЬОТИК І ДІВЧИНКА З КРАЇНИ ДРУЗІВ
Аеродром був величезний. Широкі бетоновані дороги, з яких піднімались у повітря літаки, тяглися по зеленому рівному полю далеко-далеко — аж за виднокрай.
Натомлені після довгих мандрівок літаки відпочивали тут на великих майданах. Поруч з ними був ще один майдан — набагато менший. На ньому стояв крихітка-вертоліт, якого всі звали пестливо «Бабка». У польоті він насправді дуже нагадував бабку — його гвинти-пелюстки дзвінко джеркотіли над зеленою кабіною. Вертоліт швидко піднімався у небо і мчав, куди пошлють. А посилали його найчастіше через гори до Ласкавого моря. Вертоліт возив туди дітей на відпочинок у піонерський табір.
Той табір був такий гарний, що його називали дитячим палацом.
У цьому таборі-палаці гартували своє здоров'я хлоп'ята й дівчатка великої Країни миру і щастя, а також їх дорогі гості.
...Одного ранку до крихітки-вертольотика Підійшла тоненька, наче тростинка, смуглява дівчинка.
— Добридень, вертольотику! — чемно привіталась вона.— Я тільки-но прилетіла ось на цьому могутньому орлі із своєї далекої країни.— І вона показала на старшого друга нашого вертольотчика — на красень-літак ,1л.— А зараз перевези мене, будь ласка, через гори у піонерський табір-палац.
І вона ніжно погладила вертольотик своєю теплою долонькою.
— Добр-ре! — радісно зацокотів вертольотик.— Сідай скор-ріше!
І вони полетіли через гори, над крутими скелями і широкими долинами, де рожево квітли °ади, зеленіли горіхові гаї, а із скель бігли швидкі потоки. У потоках скидались сріблясті Рибки, а на високих полонинах паслися дикі кози й олені.
Як гарно у вас! — раділа дівчина.— Моя земля теж дуже красива. Тільки інакше. В нас ріки біжать через спекотні пустелі і непрохідні зелені нетрі, що звуться джунглями. У тих джунглях живуть слони, тигри, галасливі мавпи. А горіхи ростуть на високих кокосових пальмах... Тільки багато людей у нас живуть ще бідно.— Темні, мов сливи, очі дівчинки стали печальні.— Ми зовсім недавно стали вільні...
Вертольотик сів на березі моря. До дівчинки одразу підбігли з радісними вітаннями її нові друзі. На грудях у них полум'яніли червоні трикутні галстуки. Всі разом вони пішли до красивих і просторих будинків з величезними на всю стіну вікнами, які виходили просто до Ласкавого моря.
Вертольотчик дивився услід дітям і радів. Як їм добре тут, як міцно вони повинні подружити!..
Непомітно промайнуло літо, і крихітка-вертоліт знову полетів за дівчинкою.
Він приземлився, як завжди, на березі моря. Дівчинка вже чекала його разом із друзями. Але вона... чомусь плакала!
Усміхалась, раділа разом з усіма і... раптом знову рюмсала!
Коли вони вже летіли високо над горами, вертольотик обережно спитав у дівчинки, в чому справа. Чому вона плакала?
— Я радію, тому що в мене тепер багато справжніх друзів. Вони сміливі і вірні! — сказала дівчинка.— А сумую тому, що так швидко розлучилась з ними. Я багато дізналась, чимало зрозуміла і повезу все прекрасне, що побачила у вашій великій Країні миру і щастя, на свою далеку батьківщину. Моя рідна земля теж стане щасливою. Я буду боротись. Разом — ми сильні!.. А тепер — прощавай, вертольотику! Ти дуже гарний!
І дівчинка пересіла у великий красень-літак
Іл. Загули його турбіни, літак розігнався по довгій бетонній дорозі і стрімко злетів у блакитне небо...
Минали місяці.
...І тепер, коли літак повертався з далеких рейсів, крихітка-вертоліт завжди запитував у нього:
— Ти був на батьківщині у смуглявої дівчини, бачив її?
І коли могутній Іл відповідав:
— Так, був! Вона приходила на аеродром. Розпитувала, що робиться у нашій країні, як живуть діти. Тобі передавала вітання! — радості крихітки-вертольота не було меж.
...Але настала тривожна ніч. У небі пливли похмурі хмари.
І коли спалахували блискавки, крихітка-вертоліт бачив суворі обличчя льотчиків.
Вони готувались до далекого польоту — вантажили в могутній Іл одяг, ліки, палатки, їжу. Наш крихітка стурбувався:
— Що сталося? Могутній Іле, розкажи мені, що трапилось?
— В країні, де живе смуглява дівчинка, сталося велике лихо. Цілодобово лили дощі. Ріки вийшли з берегів. У багатьох селищах потопило хижки, загинули люди. Почалися страшні хвороби. Вода розмила посіви на ланах, і людям нема чого їсти — вони вмирають з голоду. А в нас теж погана погода. Мов на горе, небо у хмарах. Бачиш, знов періщить дощ. Я вже готовий летіти на допомогу і не можу. Навколо гроза, сваволять блискавки. Якщо хоч одна з них зачепить мене, я можу спалахнути й не долечу в країну смуглявої дівчинки. А я так потрібен там!
7- Гей, хмари! — заджеркотів вертольотик своїми пелюстками-крильцями.— Скоріш розходьтеся! Ви заважаєте літакові! Він поспішає на допомогу далеким друзям!
— Не можемо,— ледве шелестіли хмари.— Ми суцільні. Немає вітру!
І палахкотіли блискавки.
І сіявся безкінечний дощ.
— Ой, що ж буде? — хвилювався крихітка-вертоліт.— Невже дівчинка загинула? Може, вона саме зараз вмирає з голоду? Невже їй ніяк не можна допомогти?
— Гей, крихітко,— попрохав літак,— будь ласка, піднімися за хмари, тобі легше. Високо в небі там палає знайома зірка — Північна. Ми з нею часто вночі розмовляємо: крапка — тире — крапка. Вона миготить мені білим світлом, а я відповідаю зеленим або червоним. Передай їй привіт від мене і ще скажи: «Вітання Південному Хресту». Це таке сузір'я, яке видно з протилежного боку землі. Я дивлюсь на нього вночі, щоб не збитися з курсу, коли літаю у тих краях.
Періщила злива. Але крихітка-вертоліт сміливо пробився крізь хмари до високого чорного неба і засигналив Північній зірці:
— Біда! Потрібна ваша допомога!..
Північна зірка уважно вислухала все, що
хотів сказати їй могутній Іл.
— Я й сама вже турбувалася,— сказала вона.— Де мій друг літак, який так сміливо мандрував у далекі краї навіть у найтемніші ночі?..
І Північна зірка замиготіла Південному Хресту.
— Вам вітання від літака їла, а також моє прохання: терміново розшукайте Великий Вітер!
А Великий Вітер в цей час спокійнісінько куняв на льодовій горі на іншому боці землі.
Але зірки почали так тривожно миготіти, що він прокинувся.
Великий Вітер одразу ж став до роботи. Він славно попрацював.
І хоча ранок видався холодний, але небо було на диво ясне.
Жодної хмари!
Одна голубінь і сонце.