Найстаршеньке кошеня Няв і каже:
— Вулицю переходити будемо поодинці. Бо там автомашин багато. Спершу я піду!
Визирнуло Няв з-під воріт...
Глянуло — та чимдуж назад:
— Н-няв! На вулиці спокійно, але біля бабусиних воріт — отакенний злий собака!
Побіг тоді Мурр — чи правду каже Няв?
Обережненько визирнув — та й собі тікати!
— Мурр, мені здається, там ще отакенніший злий собака!
А найменшеньке кошеня Шшш носика з-під воріт висунуло:
— Ш-ш-ш! А я найбільше від усіх вас боюсь! Я такого великого злого собаки ще ніколи-ніколи не бачило!
Зі страху воно аж заклякло, очі заплющило і навіть ворухнутись не може.
Так під ворітьми й залишилось.
А сонечко гріє.
Бабуся чекає...
— Може, ще раз подивимось? — нявкнуло з-за воріт старшеньке кошеня.
— Може...— несміливо муркнуло середульше.
— Тільки не довго! — тихенько погодилось Шшш.
Розплющило найменше кошеня очі і на протилежний бік глянуло...
Глянуло та як занявчить:
— Здається, цей собака — мальований!
Середульше кошеня одразу вигулькнуло з-за
воріт:
— Мальований і не страшний!
А найбільше кошеня нявкнуло:
— Таж воно зовсім щеня!
І кошенята сміливо втрьох перебігли вулицю.
І на бабусиному подвір'ї вони побачили крихітне цуценятко, що бігло їм назустріч і привітно махало хвостиком...
А на ґанку сиділа бабуся.
І поруч неї лежало кільце ковбаси.
І бабуся одразу запросила кошенят та цуцика До обіду.
ЛЕБЕДИНА КАЗКА
Мужній старий керманич вів у небі лебединий ключ. Пропливали й залишалися позаду міста, сині ріки, прикрашені осінніми барвами ліси.
Шлях з півночі на південь керманич добре знав. Багато літ лише йому, найстарішому і наймудрішому, лебеді довіряли вести їх до теплого моря.
Цього разу керманич не мав спокою. Молоді лебеді натомилися в дорозі і довше, ніж колись, затримувалися на відпочинок. А до нової зупинки було далеко.
— Веселіше, молодята!— підбадьорював старий лебідь птахів, що летіли позаду.— Ще трохи — і ми сядемо на тихому озері!
Та разом з темрявою на небо насунулися важкі хмари. Десь сердито загуркотів грім. Починалася гроза...
І коли спалахнула блискавка, птахи злякались. А наступної миті й зовсім розгубили одне одного серед темряви й шуму зливи.
Старий лебідь піднявся вище і почав скликати птахів:
— До гурту, не бійтеся зливи! До гурту!
Але навкруги була лише пітьма...
Лебідь тоді злетів за хмари і побачив там птахів, що безладно кидалися з одного боку в інший.
— Летіть за мною, гроза вже минає! — вигукнув він.
І в цю мить зла блискавка вцілила в нього!
Птах перетворився на сяючі зірки — Сузір'я Лебедя.
Інші лебеді побачили свого зоряного керманича і, визначаючи по ньому дорогу, нарешті опустилися на тихе лісове озеро.
Скільки років уже минуло, а лебідь, як і колись, показує птахам вірний шлях у високості.
Кажуть, то горить і не згорає його мужнє серце.
БЛИСКАВКА ТА ГРІМ
В злагоді жили колись Блискавка з Громом.