Скажу веселці:
— Сяй, переливайся з кінця в кінець землі барвами-самоцвітами. Он матуся моя іде!
А потім стрибну з хмари на веселку і покочуся униз — ух!
Зовсім не страшно, тільки вітер свище! — та прямо на доріжку стану:
— Добрий вечір, матусю!
...Дощику, дощику, годі тобі сіятися, перестань.
ДЖЕРЕЛЬЦЕ
У одному місті жила Людина, що ніколи не усміхалася...
Якось на головній площі того міста крізь товстий шар асфальту пробилося мале джерельце.
— Замурувати його! — звеліла Людина, що ніколи не усміхалася.
Звеліла — й з'явився на площі важкий коток.
Товстим шаром асфальту забив джерельце.
Заспокоїлася та Людина, ще зручніше вмостилася у своєму великому кріслі.
Але раптом доповідають:
— Знову б'є джерельце!
Аж підскочила з крісла Людина, що ніколи не усміхалася.
За її наказом цілою горою асфальту затрамбували площу.
А неспокійне джерельце, як і вперше, до сонця прорвалося — чисте, студене.
Побачила те джерельце Весела Людина.
Зраділа.
Та й каже:
— Давайте водограй влаштуємо.
Усі очі відкрили.
А й справді!
Відтоді на площі дзвенить музика ясного водограю, райдугою сонячною переливається.
Людей звеселяє.
Навіть асфальт не таким сірим здається. АПЕЛЬСИН І СОНЦЕ
На лужку біля моря хтось кинув апельсинове зернятко.
Зернятку дуже сподобалося на новому місці. Там було тепло, вогко.
І з зернятка стало рости маленьке деревце. А потім на деревці з'явився Апельсин.
І ось Що з цього вийшло.
Навколо зеленіла лише маленька ввічлива травичка, яка вклонялася навіть слабенькому вітерцеві, та якісь незграбні кущики. А Апельсин був гарний, жовтий, круглий.
«Я зовсім як Сонце,— подумав Апельсин,— ну чисто як Сонце. З усього видно — ми брати. Недарма Сонце так яскраво світить мені!»
І Апельсин страшенно запишався. Він навіть уже не вітався з травичкою та кущиками. А тільки від ранку до вечора вихвалявся, що він як саме Сонце, навіть кращий за нього.
— Мені, Апельсинові, нічого ховати вночі свою красу, як Сонцю.
Якось восени на лужку з'явилась Людина.
— Дивись-но, Апельсин виріс! — здивувалась вона і зірвала Апельсин.
Людина віднесла його додому й кинула в ящик. Там уже лежало чимало інших апельсинів.
І тепер ніхто не міг знайти нашого знайомого.
Навколо у ящику було стільки плодів і більших, і кращих за нього.
... І Людина, яка з'їла його потім, сказала, що цей Апельсин був страшенно кислий.
КАЗКА ПРО РІПКУ ТА ВНУЧКУ
У бабусі та дідуся виросла ріпка.
Ось така — завширшки!
Ось така — заввишки!
— Нумо ріпку рвати,— кличе дідусь бабусю,— бо сам не здужаю.
Тягне, тягне бабуся — аж поперек заболів, а ріпка — ані руш! /" Збіглися помічники.
І собачка тягла!..
І кицька допомагала!..