А ріпка й не поворухнулася.
Чому?
Бо не схотіла ту ріпку рвати внучка.
Вона була білоручка!
ДОБРЕ СЕРЦЕ
Небо облягли темні хмари. Не вщухав холодний дощ.
Жучок сидів під кущем глоду біля хворого коника-стрибунця. Він кутав коника в торішнє листя, щоб той зігрівся. А ще, як міг, веселив хворого. Жучок кумедно хапав себе за голову, махав червоними в чорну цяточку крильцями, падав на спину ніжками-дригульками догори. Коник зацікавлено позирав на Жучка, сміявся... І незабаром видужав. Він скинув із себе торішнє листя, весело підстрибнув і засюрчав жучкові:
— Ти турботливий. Ти веселий. Ти — наше миле сонечко!
Почувши слово «сонечко», жучок глянув угору. Але сонечка там не було, його заховали хмари.
І жучок подумав: «Коник сказав — сонечко... А сонечка зараз немає. І всім без нього холодно й незатишно. Полечу-но я до метеликів. Он як вони, бідолашні, дрижать під лопухами! Бояться замочити крильця».
Жучок чемно попрощався з коником, випурхнув з-під куща й подався до метеликів.
— Не журіться! — гукнув жучок, залазячи до метеликів під лопух.— Дощ скоро мине. А щоб вам було веселіше, я заспіваю пісеньку.
І жучок тоненьким, але бадьорим голосочком почав:
— Ой, сховалося за хмари Наше любе сонечко. Дощ-дощисько йде-прошкуе Через ліс і полечко. Не страшний нам дощ-дощисько, Друзі, веселійте! — Принесу я вам медочку, Швидше лапки мийте.
Метелики підбадьорилися, стали виставляти з-під лопушка свої лапки й мити їх під дощем. А жучок із червоними крильцями в чорну цяточку полетів до дупла, де жили лісові бджоли, і попрохав у них для метеликів солодкого пресолодкого медку. І сказали жучкові метелики:
— Ти прихильний до всіх. Ти не жадібний. Ти — наше ласкаве сонечко.
Жучок зніяковів, ще більше почервонів від того, що його так хвалять, і, тріпнувши крильцями, полетів далі.
Під високим крислатим дубом він побачив старенького сивого павучка. Павучок спустився на землю по довгій нитці-павутинці. Нитка- павутинка намокла — і павучок не міг вернутися додому.
— Я вам допоможу,— сказав жучок і підставив старенького павучка до його затишної хатинки.
— Ти добрий,- уважний. Ти допомагаєш старшим. Ти — наше любе сонечко,— сказав павучок.
— І чому це мене всі називають сонечком? — здивовано запитав жучок, знову ніяковіючи.
— А тому,— сказав старенький павучок,— що справжнє сонечко зігріває своїм теплом, а ти — своєю турботою, своїм добрим, щирим серцем.
ТХІР І КУРОЧКА
Якось виліз рудий Тхір із своєї нори. Позіхнув, потягнувся ще й зубами клацнув: «Ким би оце поснідати?»
Тхоряча нора поблизу села. От він у перше подвір'я й заскочив. А там Курочка-Чубарочка зерно клює.
— Бач,— зрадів Тхір,— мій сніданок сам вигулюється. Гей, Чубарочко, я тебе з'їм!
А Курка й каже:
— Ко-ко-ко! Не їж мене, Тхоряко, зараз! Краще я тобі яєчко знесу. А може, й два!
Тхір почухав лапкою потилицю: — Гаразд, Курко, тільки дивись, щоб яйця свіжі були. Страх як свіжі яйця люблю! І тебе, Курко, теж.
От минув час. Зачув Тхір — кудкудаче, радіє Курочка:
— Ко-ко-ко! Яєчко знесла! Ко-ко-ко!
Підкрався Тхір до Курочки:
— Віддай яйце, тітко! Ще й сама пір'ячко почисть. Зголоднів я — страх.
— Потерпи, Тхоряко! — каже Чуба рочка.— Бачиш, скільки яєчок я нанесла?.. От курчатка вилупляться — тоді й приходь!
Тхір закліпав очима:
— Гаразд, обов'язково прийду. Тільки добре годуй своїх курчат,— щоб тлусті були. Дуже курчаток я люблю. І тебе, Курочко, теж.
Зовсім зголоднів Тхір. Аж слинка тече. «Час уже й до квочки,— розмірковує.— Певне, підросли її синочки!» Вранці побіг Тхір у село:
— Агов, Чубарочко, прокидайся швидше та курчаток не забудь!
— Ко-ко-ко! Ми тут недалеко. Зараз будемо!
Вибігла квочка на подвір'я та як налетить
на Тхора: — Ось тобі, ось тобі, що лякав мене, смерті моїх діток шукав!
А курчатка вже попідростали та й собі дзьобати Тхора:
— Це тобі за нашу маму. Не смій кривдити її! Ледь вирвався Тхір з Чубароччиного подвір'я
і що мав сили чкурнув до своєї нори.
Відтоді те село десятою дорогою обминає.
КОТИКИ
Котики, що з'явились ранньої весни на Вербі, мріяли зустрітися з Котиками, які жили у людей.
І одного разу Вербовим Котикам пощастило. На берег річки прибігло біле Пухнасте Кошеня.
— Ой, які гарні Котики народились! — зраділо Кошеня.— Я хочу дружити з вами!