Кроки наблизилися до кухні.
Це був... Так-так! Це був розбійник! Адже тільки розбійники бродять уночі, коли інші сплять,— таке чув малий стільчик від старого дуба ще в лісі.
І треба вам зразу сказати — ласун той розбійник був страшенний: і цукерки він любив, і тістечка з кремом, і пироги з яблуками, але особливо — смачне малинове варення.
І ще треба сказати, той розбійник був дуже нечемний і невихований. Ну хіба йому важко було попрохати блюдечко варення? А що вже й казати про його ввічливість! Слів «дякую», «будь ласка» і «добрий день» він зовсім не знав.
І тепер, уночі, вирішив без дозволу покуштувати, а може, й з'їсти цілісіньку банку варення! Хіба таке міг стерпіти наш стільчик?
Він саме стояв посеред кухні, коли розбійник зачепив його ногою.
Ой, як розсердився стільчик! Він одразу ж впав під ноги розбійникові.
Той спіткнувся. Хруснула й зламалася одна стільчикова ніжка, але й розбійник, наробивши грюкоту, впав на підлогу. Прибігли тато, мама й старша сестра Оленка. Ввімкнули світло...
В кухні на підлозі сидів Сергійко. Сидів і, схлипуючи, тер забите коліно.
— Ох і розбійник! — засміявся татко. Мама й Оленка теж усміхнулися.
А вранці татко вийняв із стільчика зламану ніжку, прилаштував йому іншу, а згодом і взагалі вистругав нові ніжки — міцніші й довші, ніж раніше, тому що малий Сергійко встиг за цей час трохи підрости.
Маленький стілець тепер був щасливий! Про його хоробрість дізналися усі стільці в будинку. А Сергійко став чесним і чемним.
Навіть навчився говорити хороші слова — «добрий день», «будь ласка».
А коли його пригощали смачними тістечками або чаєм з духмяним малиновим варенням, він завжди казав «дякую».
ЧУЖА ПРАЦЯ
Гей, гей! На заквітчаній землі
У веселому селі
Майстри гарно працювали —
Од людей подяку мали.
Гей, гей!
Перший майстер хати зводив. Як дзвін були вони — світлі та затишні.
— Хвала тобі, будівничий! — кланялися люди.
А майстер відповідав:
— Гей, гей! Я ще й не таке можу утнути!
Другий майстер підкови кував, а коли сердився — то й розгинав їх. Дивувалися люди:
— Оце силак! Он який має кулак!
А майстер реготав:
— Ха-ха! Я не тільки підкови гнути можу!
Сьогодні люди будівничого хвалять, завтра — коваля. А майстрів чогось завидки взяли:
— Чому це іншому більше шани? Та й робота ж у нього не така важка, як у мене.
— Збудую дім! — вирішив коваль.
— Накую підков! — сказав будівничий.
Пішов коваль та й замість будівничого хату
поставив. Сів на призьбі, чекає, коли люди дякуватимуть. А будівничий у кузні вогонь роздмухав, купу підков накував. Сів та й чекає, коли хтось похвалить. Ідуть люди, сміються:
— Агов, майстре! Чом у твоїй хаті двері на горищі?
Ідуть люди, сердяться:
— Агов, майстре! Чом твої підкови криві та крихкі? Коні на рівному місці спотикаються!
Гей! Гей! На заквітчаній землі
У веселому селі
Майстри кепсько працювали,
А тому докори мали:
— Не думайте, що праця легша у людей1!
Гей! Гей!
НАИСОЛОДШИИ МАРЦИПАН
ПОВІСТЬ-КАЗКА
В Марципановій країні, у Солодкій долині був собі король Марципан — над усіма солодощами і чудесами пан.
Жив він у палаці, збудованому із смачних пряників-пірників. Ще там жили Перший і Єдиний міністр короля — Трюфель, королівський кухар добрий Медяник та королівська Донька мала Марципанка. А охороняли той палац цукеркові солдати — льодяники. Були вони невеличкі на зріст, але дужі і суворі.
Коли вранці король прокидався, Перший і Єдиний міністр Трюфель питав його: