— Спочатку треба перевірити, чи дістає вона дна урвища.
Він прив'язав камінчик до линви і кинув униз.
Діти уважно слухали...
— От коли б з нами була Карамелька! Вона завжди все чує,— сказав Вареничок.
Десь бамкнув камінчик.
— Линва на дні! — зрадів Петрик.
Першим спустився Вареничок. Далі хлоп'ята
обережно спустили дівчаток. Соложеничка боялась більш за всіх, і її підтримували з обох боків Петрик з Пундиком.
Хлоп'ята швидко зібралися на раду. Вирішили триматися купи, самим нікуди не ходити, бо в такому тумані можна й заблукати.
Соложеничка, яка дуже зморилася, сіла на горбочок...
Раптом вона знов злякалася:
— Дивіться, тут хтось був раніш за нас! Ой, мені страшно!
Хлопчики схилилися над землею. Справді, мабуть, зовсім недавно тут хтось проходив.
Марципанка уважно подивилася на сліди і похолола.
— Тут були льодяники! Це сліди від їхніх чобіт!
Петрик і Пундик, не гаючи часу, наказали хлопчикам оточити дівчаток, щоб вони були посередині. Всі обережно стали просуватися вперед.
Вже було далеко видко навкруги. Дітям країни Марципанії все було незвичне і здавалося страшним.
Шлях заступало гостре каміння. Сумно дзвеніла невеличка річечка. її низькі береги з'єднувала тоненька дерев'яна кладка.
Петрик припав до води:
— Нарешті звичайна, а не солодка!
Діти по черзі покуштували її.
— А знаєте,— сказав Пундик,— я наче сильніший став. Яка смачна вода, ще ніколи такої не пив.
— І я став сильніший!
— І я раніш такої не пила!
Далі пішли вздовж річечки. Але подорож була недовга...
фокус короля марципана
Неподалік впало кілька камінців. Мабуть, хтось необережно зачепив їх там, нагорі.
Діти підвели голови. Справді, на самому краєчку ущелини стояли король Марципан, міністр Трюфель у своєму широкому корковому капелюсі і льодяники.
Король Марципан гукав:
— Повертайтеся назад!
Петрик негайно наказав:
— Біжіть через дерев'яну кладку он до того дуба, бачите?
Діти кинулися до річки, за мить були на тому березі і сховалися у затінку розлогих віт.
На галявину гордо вийшли Петрик, Пундик і Марципанка.
— Навіщо ми потрібні вам? — гукнув королю Марципану Петрик.
— Я хочу, щоб усі діти, що жили разом з нами, піднялися нагору, а ти, Петрику, йшов би собі геть з країни Марципанії!
— Ні! — крикнув Пундик.— Ми не повернемось у ваш палац, а підемо разом з Петриком У його країну. Ми хочемо співати, танцювати і гратися!
Тоді король гукнув доньці:
— Марципанко, повернись, будь ласка, назад. Я все тобі прощу!
— Ні, ні! — тупнула ніжкою королівська доня.— Спочатку ти повинен вибачитись переді мною при всіх!
Марципан аж закляк. Діти побачили, що він радиться з Першим і Єдиним міністром Трюфелем.
Потім нудотно-солодко крикнув Трюфель:
— Ми за мир на будь-яких умовах. Викликаємо на переговори Вареничка-Лавреничка!
Пундик здивувався:
— Чому саме його? А не мене чи свою доньку Марципанку? Дивно.
Хлопчики порадилися.
— Вареничку! — вирішили вони.— Нам все одно — можемо ми, можеш і ти піднятися на мирні переговори з Марципаном та Трюфелем. Поводься чемно, але з гідністю. Не забувай, правда на нашому боці.
— Все буде як треба! Та й сорочечка моя нова нагорі залишилась,— сказав Вареничок. Навіть носа чомусь задер і швидко став здиратися нагору.
Невдовзі він повернувся. Малий ніс його закопилився аж до неба: