— Слухай, Вареничку,— образилася Марципанка,—чому ти став говорити з нами так, ніби ти вірний служник мого тата?
— Ой,— похопився Вареничок-Лавреничок,— то вам здалося!
І його ніс миттю став таким, як в інших дітей.
— Давайте знову порадимося! — запропонувала Соложеничка.
— Навіщо? — здивувалися хлопчики.— Ми нізащо їм не здамося. Краще загинути у чесному бою!
І вони гукнули суперникам:
— Спускайтеся сюди!
Хлопчики виламали кожен собі по величенькому дубцю.
Проте король Марципан теж не гаяв часу. Він покликав до себе кількох льодяників і віддав їм якийсь наказ.
Льодяники швидко зникли з очей.
А хлопчики гукали знизу, розмахуючи дубцями:
— Спускайтеся! На чесний бій, на справедливий бій!
Раптом Соложеничка знову щось побачила.
— Ой! — скрикнула вона.— Нас оточують льодяники!
Справді, поки діти дивилися угору, закликаючи до чесного бою короля і його Першого міністра, багацько льодяників несподівано вибігло з-за скелі...
І не встигли хлопчики змахнути своїми дубцями, як вже стали бранцями короля Марципана. І полонили їх, мабуть, ті самі солдатики, чиї сліди Соложеничка помітила раніше. Льодяники наставили на дітей довгі гострі списи. Що втікачі могли зробити їм своїми малими дубцями?
Лише Вареничок-Лавреничок раптом заскиглив:
— Ой, рятуйте! Пане Марципане, пане Трюфелю, я ж вам вірно служив! Я ж вам все-все завжди виказував, що роблять і Пундик, і Соложеничка, і Карамелька, і навіть ваша донька Марципанка!..
Діти мовчки відвернулися од Вареничка. А Пундик кинув йому презирливо:
— Ех ти, плазун!
І в цю хвилину почувся голос короля Марципана. Голос був несподівано такий ласкавий, такий солодкий, що всі юні марципанці дружно глянули угору.
— Любі мої дітоньки! Я зовсім не збираюся брати вас у полон і саджати у шоколадну в'язницю. Якщо ви хочете піти з країни Марципанії, ідіть. Я вас не затримаю ані на мить. Але ж перед далекою подорожжю вам треба добряче попоїсти. Ви ж зголодніли, дітоньки мої. А подорож, мабуть, далека буде? Так, Петрику?
— Так,— неохоче відказав Петрик.
— От бачите, навіть Петрик зі мною згоден! — зрадів король.— І я зовсім не хочу, щоб ви піднімалися нагору. Бережіть сили. Хай вам щастить у дорозі! А щоб ви не думали, що я жадібний, я звелів льодяникам разом з Карамелькою і Пиріжком принести вам вниз торбу наїдків.
З-за скелі з'явилися ті двоє льодяників, яким король Марципан щось наказував перед цим угорі. Вони тягли велику торбу, допомагали їм Пиріжок та Карамелька.
— Будь ласка, їжте! — запросив Пиріжок.— І не думайте, що наш король такий поганий.
Діти нишком зиркали на торбу. їсти хотілося всім. І до того ж льодяники вже давно опустили свої гострі списи...
Пундик тихенько штовхнув Петрика.
— Може, й справді покуштуємо?
— Якщо ти голодний, їж, а я не стану,— розсердився Петрик і додав уїдливо: — Здається, ти й Марципанію покинув лише тому, що тебе смачних пиріжків позбавили.
— Як хочеш,— зніяковів Пундик,— а я таки покуштую...
Але не він перший схилився над торбою. Там вже порпався Вареничок-Лавреничок, а Карамелька пригощала Соложеничку з Марци- панкою. Адже й справді діти дуже зголодніли.
А нагорі не вгавав король Марципан:
— Їжте, дорогі мої! Перед далекою подорожжю набирайтеся сил! І ти, Марципаночко їж. Твій татусь добрий король. Якщо хочеш, можу й зараз вибачитися перед тобою!..
У Петрика покотилася слинка по язичку: «Якщо з'їм один пиріжок, нічого не станеться, я теж зголоднів...»
І Петрик простягнув руку до торби.
«Може, він не такий вже й поганий, цей король Марципан?» — подумав хлопчик. Петрик присів на камінь Пиріжок був смачний. Петрик навіть не помітив, як проковтнув його і взяв ще один.
Діти наввипередки тягнули рученята до великої торби. Швидко вона спорожніла.
— А тепер можете йти разом з Петриком! — гукнув король Марципан. Але голос його вже не був такий солодкий.— Тепер я спокійний за вас, дітоньки мої!
Петрик здивовано глянув угору. Але те, що він побачив, здивувало його ще більше. До короля Марципана біг дядечко Медяник! Він тримав у руці добрячий черпак. От він вже поруч з королем. Розмахується... Зараз черпак опуститься на голову короля! Що тоді буде?
Але Марципан обертається і люто кричить на доброго дядечка Медяника:
— Зупиніться! Інакше я ніколи не скажу вам, де ваша донька!
Дядечко Медяник покірно опускає черпак і плентається назад від провалля.
Король Марципан знов гукає дітям. І голос в нього дуже сердитий:
— А тепер можете йти собі!
Але д ти не квапились
— Ой, щось мені спочити хочеться,— раптом сказала Соложеничка і позіхнула.
— І травичка тут гарна,— додав Вареничок і перший розлігся просто на землі.
— Ні, друзі, треба йти! — твердо сказав Петрик.— Бо швидко настане спека.