— Відчини, друже, ці дверцята!
Але Каролінка, що вийшла з палацу, тривожно гукнула дітям:
— Дивіться, до нас льодяники біжать!
Чоботи цукеркових солдатиків гупали все
ближче й ближче.
Петрик стурбувався:
— Скоріше у палац. Мабуть, вони хочуть захопити нас у полон!
— Ні, ні! — заперечив дядечко Медяник.— Он як вони вимахують руками. Це означає: «Наміри в нас мирні!»
Наперед вийшов найсміливіший льодяник і почав ще швидше розмахувати руками.
— Що він хоче сказати? — спитав Петрик.
Дядечко Медяник переклав:
— Ми, льодяники, не злі. Ми ж солдатики цукеркові. Це Марципан та Трюфель примушували нас робити те, чого ми не бажали. А ми хочемо навчитися танцювати по-справжньому, щоб розважати дітей, які в майбутньому прийдуть у країну Марципанію. А іще ми хочемо навчитися говорити і думати...
— Гарне бажання! — схвалили діти.
Дядечко Медяник зауважив:
— Однак спочатку прохаємо вас потрудитися.
Петрик відчинив ключем дверцята, льодяники зламали геть огорожу, і перед очима у дітей з'явився величезний торт — заввишки з дядечка Медяника!
Ріс він просто на грядці і так приємно пахтів,— Мишенятко з безрозмірним животиком аж відвернулося, щоб першим не кинутися до нього.
Дядечко Медяник уважно обдивився торт:
— Бачите, він справді незвичайний. Навіть місця того вже не видно, звідки відрізали собі шматки король з міністром. Зараз я вас почастую, любі.
Медяник приставив драбинку до торта, піднявся, вийняв з-за пояса великого кухарського ножа і встромив його у золотавий ніжний крем.
— Смачно,— сказав Петрик, покуштувавши торт,— але хліб смачніший.
Дядечко Медяник своїми добрими долонями розкуйовдив Петрикові чубчик:
— Милий хлопчику, я дуже вірю, у кожного з вас буде завжди вдосталь і солодкого, і хліба, і теплого сонечка!.. Але й без гіркого та солоного теж не можна. Ліки гіркі — зате повертають здоров'я, піт солоний — зате радість від праці солодка.
Дядечко Медяник правою рукою притис до себе Петрика, а лівою попестив Мишенятко, в якого безрозмірний животик від торта вже нагадував футбольний м'яч.
— Діти,— сказав дядечко Медяник,— коли б не Петрик і не наше хоробре Мишенятко, ви б і зараз були зачаровані... Тож нехай сьогоднішній день стане назавжди в країні Марципанії святковим!
— Назавжди святковим! — урочисто заприсяглися діти.— Назавжди!
— А зараз,— дядечко Медяник удавано суворо насупив брови,— всім відпочивати!
Він приніс з королівської скарбниці м'які перини, подушки і пухнасті ковдри.
Діти тільки-но схилилися голівками до подушок — миттю поснули.
Бо ж зморилися вони страшенно.
НАСТАВ ЧАС ПРОЩАТИСЯ
Ранок наступного дня був напрочуд гарний. Діти вийшли на лужок. Кожному дядечко Медяник приготував спеціальну торбинку. Ще вночі він напік пахучого смачного хліба, звідкілясь приніс гіркої цибулі та часнику,— мабуть, спустився в ущелину і на тому боці річки насмикав, поклав у торбинки по дрібці солі, ще й по кілька свіжих марципанів, що знов смачно рум'янилися на городі.
— Друзі мої! — сказав Петрик.— У нас різні імена, і не всім нам разом подорожувати додому. Бо жили ми раніш в різних країнах. Але тепер вже ніякі Марципани та Трюфелі не зможуть роз'єднати нас. Присягаюсь бути вірним вам завжди!
— Бути вірними друзями завжди! — проказали урочисто всі.
Діти поцілували дядечка Медяника, міцно потисли один одному руки.
А Марійка сказала:
— Друзі, обов'язково розкажіть усім дітям про країну Марципанію. Хай вони приходять до нас на канікули.
— Обов'язково! — сказала Каролінка.
— Зачекайте, зачекайте нас! — це кричали здалеку Марко з Трохимом. Вони щосили бігли до дітей.
— Дуже, дуже вас просимо,— сказав колишній король,— простіть нас... Ми вирішили жити так, щоб ніхто нас ледарями не називав.
— Я мрію стати кухарем і дитячим фокусником, як дядечко Медяник! — сказав довготелесий Трохим.
— А я вчитимусь у дядечка Медяника на городника й садівника! — сказав низенький Марко.
— Гаразд,— згодився Медяник,— повіримо вам на цей раз!
І діти розійшлися на всі боки неозорого світу.
А дядечко Медяник, Марійка, цукеркові солдатики і Марко з Трохимом ще довго дивилися їм услід і махали руками, а Мишенятко з безрозмірним животиком малою своєю лапкою.
ЩО БУДЕ ПОТІМ
Країна Марципанія існує донині. І коли ти, друже, завітаєш туди на канікули, колишній король Марципан, якого зараз всі поважають і звуть лише дядьком Марком, почастує тебе смачними марципанчиками, вирощеними під доглядом дядечка Медяника на тамтешньому городі.
Колишній Перший і Єдиний міністр Трюфель, нині дядько Трохим, пригостить тебе шоколадними цукерками, які він готує за своїм власним рецептом і називає трюфелями.
А добрий дядечко Медяник обов'язково відріже тобі великий кусень торта, що росте сам просто на городі.