Здається, хтозна вже вiдколи
Свою газету видають.
А те, що таргани кухоннi -
Газети власники законнi,
Не всiм вiдоме ще, мабуть.
Слово день у день
В нiй одне лишень:
"Глофпофтамп!"
Хоч серед тарганiв шкодливих
Чимало хлопцiв є кмiтливих,
Учених в мовi не однiй, -
Створiння мудрi, що й казати, -
Але читати i писати
Вони не вмiють, хоч убий.
Пишуть, та дарма,
Глузду в тiм нема:
"Глофпофтамп!"
Надумавшись, цi хлопцi гарнi
Прийшли якось-то до друкарнi
I так сказали друкарям:
"Газету надрукуйте, люди,
Для тарганiв, а що в нiй буде -
То вже дарма, байдуже нам".
От друкар узяв,
Та й надрукував:
"Глофпофтамп!"
Тепер вони газету мають,
Та тiльки грамоти не знають -
Нiхто, хоч би тобi один.
Все ж окулярiв накупили
I ну читать її щосили,
Щодня по декiлька годин.
Та одне лиш там
Видно й вам, i нам:
"Глофпофтамп!"
Як бджоли й комарi побачать
Оту газету тарганячу,
Вiд смiху падають вони.
В нiй змiсту жодного не видно,
Але поважно i солiдно
Її читають таргани.
Подив у очах,
Захват у голосах:
"Глофпофтамп!"
-- Кумеднi цi таргани, -- сказав я. -- А що воно може означати, прадiдусю, оте "глофпофтамп"?
-- Мабуть, "головпоштамт". Але сам розумiєш -- таргани навряд чи можуть уявити собi головний поштамт. Речi, про якi говориш, треба спершу побачити. А то слова будуть такi порожнi й кумеднi, як твої штани й сорочка на стiльцi.
-- То виходить, слова -- це одежа, в яку одягають увесь свiт?
-- Атож, приблизно так воно й є. Без мови свiт був би голий, як ти оце тепер. А завдяки мовi вiн стає пристойний i чепурний, як ти завдяки одежi.
-- Панове, чи. довго ще менi чекати? -- гукнула знизу бабуся. -Какао прохолоне!