За замком давнiй шлях iде
Десь так за сотню гонiв.
Десь так надвечiр чи й удень
Бiжать по ньому конi.
Той замочок такий старий -
Десь так вже рокiв двiстi.
I рокiв десь так раз на три
Приходять звiдти вiстi.
Там брама десь так раз на рiк
Розчиниться зненацька,
Й старий виходить чоловiк -
Барон фон Дестакацький.
Вiн володiє замком тим
Десь так iз тридцять рокiв,
Успадкувати разом з ним
I вежу, й двiр широкий.
Багато золота й срiбла
В пiдвалах замку, тiльки
Не знає й пан мiшкам числа:
Десь так десяткiв кiлька.
Всього в тiм замковi людей
Десь так iз кiльканадцять,
Нiхто не бачить їх нiде
Й не хоче з ними знаться.
Я їхав попiд замком тим
Десь так у квiтнi -- травнi.
Веде там iз Берлiна в Рим
Дорога дуже давня.
Побачить важко замок сам:
Кругом густi ялини.
Та знайте: вiн лежить десь там,
Мiж Римом i Берлiном.
-- Кумедiя! -- сказав я, -- хоч я все знаю тiльки приблизно, але про цей замок дiстав дуже добре уявлення.
-- Я теж! Це мене й самого дивує! Власне, я хотiв довести цим вiршем, що й у вiршуваннi треба бути точним. А тепер виявив, що iнколи буває добре лишитись у славному "приблизно". Це так, як iз метеликами. Нехай вони пурхають i мерехтять. А як спiймаєш, мерехтючий пилок iз їхнiх крилець прилипне до пальцiв, їхнiй блиск пропадає, i вони вже не можуть лiтати.
-- По-моєму, прадiдусю, в моєму вiршi те саме!
-- Ану прочитай його!
Я обережно встав, щоб не стукнутись головою об крокву, i прочитав:
Королiвство Нiде
Держава з назвою Нiде
Лежить на днi морськiм.
Король Якийсьто править там,
Є пес Нiхто при нiм.
I королева Ажнiяк
Живе також на днi.
Вона не знає слова "так"
I завжди каже: "Нi".
Живе там поряд iз Нiким
I камергер Нiчий,
Вiн любить пити раз у раз