Нiзащо куховарку звуть -
Сказали так менi.
Вона все посуд начища
Та варить цiлi днi.
Зiтхання в горщики кладе
Та погребальний дзвiн.
Цю страву любить пес Нiхто -
Все виїдає вiн.
А ще там кицька є -- Нiщо,
На весь палац нявчить.
Нiзащо їсти їй не дасть -
Кого ж за це провчить?
Нiкого вилають як стiй,
Та ще й наб'ють кийком,
А от Нiзащо i Нiчий
Посидять пiд замком.
А взагалi вiдомо всiм,
Що той король -- добряк,
Отож i любить короля
В тiм королiвствi всяк.
Я сам недавно проїздив
Повз те чудне Нiде.
Там шлях з Нiзвiдки проляга,
В Нiкуди вiн веде.
Нiхто при брамi не стояв,
Нiщо не бiгло там,
Не показався у вiкнi
Король Якийсьто сам.
А все ж держава та Нiде
Лежить на днi морськiм.
Король Якийсьто править там,
Є пес Нiхто при нiм.
-- Хлопчак, -- сказав прадiдусь, -- це в тебе дуже гарно вийшло. Тепер i я знаю, коли поет має впускати у свої вiршi оте миле "десь так".
-- Коли ж, прадiдусю?
-- Коли змальовуєш те найлетючiше, що є на свiтi: запахи, звуки, здогади, вiдбиття, полиск на поверхнi речей.
-- Гав, гав, гав! -- прогавкало за дверима.
-- От бач! -- засмiявся прадiдусь. -- Уракс каже, що правда. Впусти його! Коли я скiнчу вiрша, то завжди буваю дуже приязний i до людей, i до тварин.
-- Я теж! -- вигукнув я.
Тодi впустив Уракса, що знову принiс нам записку в зубах. Цього разу нас запрошували на каву. Але прадiдусь сказав, що вже час вертатись на гору, до горiшньої бабусi. Вона, мабуть, уже починає непокоїтися, що нас так довго нема. Отож ми спочатку спустилися до Пташиної кiмнати, щоб вибачитися перед долiшньою бабусею та попрощатись, а потiм пiднялися стома вiсiмдесятьма трьома сходинками на гору, щоб пояснити горiшнiй бабусi, де ми пропадали так довго. Проходячи дорогою повз наш дiм, ми побачили у вiкнi Аннекен та Йоганнекен, а мiж ними на пiдвiконнi -- круглу вазу для пуншу з чотирма золотими рибками.
-- Дiвчатка, дiвчатка! -- гукнув їм прадiдусь. -- Не треба так часто стромляти руки у воду! Бiднi рибки лякаються!
Аннекен гукнула:
-- Та ми ж iз ними граємось!
А Йоганнекен:
-- Вони вже знають нас!
Але прадiдусь не прийняв цих виправдань.
-- А вам було б приємно, якби два велетнi штовхали вас туди й сюди? Отож! Так i золотим рибкам не дуже приємно!
Аннекен хутенько вийняла пальцi з води, а Йоганнекен накришила туди хлiба. Прадiдусь похвалив її, i ми пiшли далi. Та коли я озирнувся, Аннекен уже знов умочала пальчик у воду. Я посварився на неї. Але вона тiльки показала язика. Отак часом поводяться мої сестрицi!
Горiшня бабуся на Трафальгарськiй вулицi, здавалось, i не помiтила, що нас цiлих пiвдня не було вдома. Вона сидiла з олiвцем у руцi перед горами паперiв, щось писала й рахувала, а нам тiльки сердито сказала:
-- Кава на кухнi. Я не маю часу для вас! Коли заведеш моторного катера, всi тебе так i норовлять обшахрати та обморочити. Нiколи не купуйте собi моторних катерiв!