Про гони та про лови
I взагалi про спорт.
Жучихи -- все про моди,
Про танцi-хороводи,
Салат, печеню, торт.
Матеус край дороги
Лежить, простягти ноги,
I дивиться на лiс.
Турботи вiн не знає,
Все пiсеньки складає
Й мугикає пiд нiс.
Коли їх хтось почує,
Його це не дратує,
Вiн радий, навпаки!
Спiва тихенько знову.
"Таж вiн поет, панове!" -
Дивуються жуки.
-- Ого, прадiдусю! -- вигукнув я. -- Оце-то врiзали ви нашим морякам!
-- Та вони й не помiтять цього! -- засмiявся прадiдусь. -- Але дарма! Головне -- щоб менi полегшало. А менi таки полегшало. До речi, я хочу їсти. Котра вже година?
-- Пора вечеряти.
-- Ну, то ходiмо.
Ми взяли дошки пiд пахву, перенесли їх через вулицю й поставили в кухнi. Прадiдусь неначе повiрив, що я хочу закiнчити вiрш удома. Але насправдi вiрш був давно готовий. То був абетковий вiрш до його дня народження, i я сподiвався, що горiшня бабуся перепише його та прочитає за святковим обiдом.
Ми повечеряли втрьох, бо моряки, видно, ще мали роботу в гаванi. За вечерею горiшня бабуся була напрочуд мовчазна. Часом вона без видимої причини примружувала очi, й не раз менi здавалось, наче вона мурмоче сама до себе якiсь вiршi.
Прадiдусь пiшов спати рано i, збираючись сказати добранiч, повiдомив, що завтра вранцi розкаже останню оповiдку.
-- А як вона називається?
-- "Павiльйон iз порцеляни". Добранiч, Хлопчак!
-- Добранiч, прадiдусю!
Я лишився у вiтальнi сам з бабусею. Я сподiвався, що вона покаже менi iменинний подарунок для прадiдуся. Але вона й словом про те не прохопилась, а спитала мене, яка може бути рима до лiтери "ха".
-- "Лопуха", бабусю!
-- Гм... "Лопуха" -- це добре! Чого ти так дивишся на мене, Хлопчак? Що, не можна спитати про риму? Може, ти думаєш, що я вiршую? Дуже помиляєшся! Тепер, коли прибув катер, у мене поважнiшi справи! Це гiрше, нiж нагодувати сiмдесятьох сiмох домовикiв!
Коли горiшня бабуся заговорила про домовикiв, я хутенько вибiг, гукнув крiзь дверi "добранiч" i з новим "Моряцьким щорiчником" потупав нагору, до своєї спальнi, де заснув, перше нiж прийшов дядько Гаррi.
ДЕНЬ СЬОМИЙ,
у який я познайомлю вас iз Президентовою родиною
та своїми татом i мамою.
Змальовано докладно день прадiдусевих iменин.
Доведено, як двiчi два -- чотири,
що моя горiшня бабуся вмiє вiршувати.
Розказано довгу iсторiю з ромом
i триразовим "Будьмо здоровi!".
А закiнчується день тим, що я потемки
йду з матроською торбою додому.
Останнiй день, який я мав пробути в домi горiшньої бабусi, випав майже безвiтряний, сонячний, безхмарний. Саме погода для дня народження!
Дядько Гаррi, коли я прокинувся, був уже з обома iншими моряками в гаванi. Але в сусiднiй кiмнатцi товкся прадiдусь.
Я швиденько натяг купального халата, потихеньку вийшов у коридор, рвонув дверi прадiдусевої спальнi й гукнув:
-- Зичу вам здоров'я, щастя й довгого вiку!
Прадiдусь, що намилив обличчя й збирався голитися, спочатку злякався, але потiм витер мильну пiну з губiв i вiдказав:
-- Усе це я вже мав: здоров'я, щастя й довгий вiк. I все ж дякую тобi за добрi побажання.
-- Вiдколи це ви голитесь? -- запитав я спантеличено. -- Ви хочете зголити бороду?
-- Нi, Хлопчак, хочу тiльки пiдправити й. Я роблю це раз на рiк, на день народження! Але мийся хутчiш та одягайся, разом спустимось до снiданку!