Аж не могла вмiстити, -
Її вiн перегородив,
Щоб воду в хлiв пустити.
I рiчка в гнiвi понесла
Всi хвилi живодайнi
В хлiви (чи в стайнi) без числа
I вичистила стайнi!
Зрадiли люди всi кругом,
Що любо й подивиться,
Й побiгло в стайнi тi бiгом
Скотини тисяч тридцять.
I славлять аж до наших днiв
Легенди одностайнi:
-- Герой почистити зумiв
I Авгiєвi стайнi!
Я засмiявся пiсля цiєї балади, а прадiдусь сказав:
-- Смiйся на здоров'я, Хлопчачок! Це справдi трохи кумедно чути -хтось герой через те, що вичистив стайнi. Але ж незвичайна людина, яка спромоглася зробити те, що всiм здавалося неможливим, таки має в собi щось героїчне! А хто має в собi героїчне, у того воно може виявитись за найкумеднiших обставин. Хоч би й таких, як чищення стаєнь. Одначе менi здається, що вже час вечерi, хоч я нiтрохи не голодний.
Я, поглянувши на свiй годинник, сказав, що до вечерi ми ще маємо досить часу, щоб скласти два "шпалернi" вiршi.
-- Чудово, -- погодився прадiдусь. -- То вiршуймо. Мiж iншим, ми можемо скористатися з нагоди й показати той вид жарту... нi, -похопився вiн, -- вид гумору, що його називають гумором вiдчаю або ще гумором стратенцiв... А це частенько гумор героїчний.
-- Тодi я пишу пiсню про стратенця-розбiйника!
-- Ото тiльки питання, Хлопчачок: а чи розбiйник -- герой? Та гаразд. Пиши ти про стратенця-розбiйника, а я придумаю щось iнакше.
Я принiс до кiмнатки ще не списаний сувiй шпалер, i ми знов заходилися писати вiд середини.
Скiнчили ми на диво швидко, бо обом нам цього вечора писалося. Може, причиною були лiкаревi вiдвiдини: коли вiн пiшов собi, напруження спало, i ось у нас знов був творчий настрiй.
На мою радiсть, читав перший знову я. Отож голосно, мов купець на ярмарку, я й прочитав iз сувою шпалери:
Пiсня розбiйника-стратенця
Збирайтесь, люди! Йдiть i веселiться!
Година гарна i безплатний вхiд,
Мене, розбiйника, паливоду-смiливця
Сьогоднi вiшають. Отож дивiться йдiть.
Прилюдно, на очах панiв i дам,
Мене скарають на догоду вам!
Мої шляхи -- розбiй i плюндрування,
Iз них немає вороття назад.
Я сiяв сльози, страх i руйнування, -
За це менi накине зашморг кат.
Прилюдно, на очах панiв i дам,
Мене повiсять на догоду вам!
Усiх вас, може, обiкрав я, люди?
Тепер сквитатися надходить час.
Ви мрiяли колись, що помста буде, -
Нехай же смерть моя потiшить вас.
Прилюдно, на очах панiв i дам,
Менi вiдплатять на догоду вам!
Я вiльно жив, придбав i грошi, й славу,
Та смерть усе з собою забере.
Тепер останню я даю виставу, -
Розбiйник цей героєм тут помре.
Прилюдно, на очах вельможних дам,
Помре розбiйник на догоду вам.