Малий кабанчик сам собi,
Сам собi, сам собi
В своїй затаєнiй журбi
Казав: -- Я, певне, згину, -
Отож годинник при менi,
При менi, при менi
Хай буде ночi всi i днi, -
Щоб знав я ту годину!
Не марнi страхи тi були,
Тi були, тi були:
Його в рiзницю одвезли
("Погасять, мов каганчик!").
Але сказали рiзники,
Рiзники, рiзники:
-- Оцей, з годинником, таки
Панок, а не кабанчик!
I наш кабанчик (ну й дива!
Ну й дива, ну й дива!)
Годинник знову надiва
Й гуляє по дорiжцi.
Веселу пiсеньку спiва,
Все спiва, все спiва, -
Там про кабанчика слова
З годинником на нiжцi.
Слова, що в пiсеньцi повторювались, -- мабуть, їх колись приспiвував хор, -- я з другої строфи спiвав разом iз прадiдусем, i, хоч голос у нього був трохи глухуватий, вийшло в нас непогано. Коли ми доспiвали, я щосили забив у долонi, -- аж раптом хтось заплескав у долонi за дверима. Ми з прадiдусем здивовано повернули до дверей голови.
До кiмнатчини зайшла горiшня бабуся.
-- I я знаю цю пiсеньку, -- сказала вона. -- Ви так гарно її заспiвали, тату! Ви молодший, нiж я собi думала. -- I несподiвано додала: -- Але з героями ця пiсенька нiчого спiльного не має, так?
-- Отож-то, що має! -- вигукнув Великий Хлопчак. -- У тiм-то й рiч! Подумай сама:. кабанчик з годинником на нiжцi! Хто, опинившись у такому безнадiйному становищi, як цей кабанчик у рiзницькiй, не втрачає чуття гумору, у того душа не з лопуцька! А в кого душа не з лопуцька, той часом може повестися як герой.
Бiльше того вечора про героїв не мовилося. Ми, два дослiдники героїзму, анiтрiшечки не героїчно пошкандибали слiдам за горiшньою бабусею наниз, у кухню, де на нас уже чекали повнi тарiлки.
А проте на сходах, важко спираючись на моє плече, прадiдусь сказав, мов сам до себе:
-- По сутi, героїчний вчинок, мабуть-таки, рiч поважна. Стратенецький гумор -- це просто приборканий страх. Смiх, що дає полегкiсть, приходить трохи згодом, коли вже по всьому. Або вже як розповiдають про пережиту пригоду. Так знаходить вихiд напруження: в смiховi.
За вечерею горiшня бабуся була така ласкава та уважна до прадiдуся, аж менi знову згадалися вiдвiдини лiкаря, що їх приховували вiд мене.
Уже в постелi я подумав: прадiдусь, мабуть, тому й складав такi веселi вiршi й оповiдки, що хотiв приховати вiд мене, як у нього все кепсько насправдi. I я незчувся, як почав молитись, чого досi нiколи не робив:
-- Господи, нехай буде твоя воля в усьому, тiльки збережи менi прадiдуся ще хоч на кiлька рокiв. Амiнь.
ЧЕТВЕР,
у який менi оперують п'яту.
Цього дня мовиться про тиранiв
та їхнiх пiдданих,
а також про круто i м'яко зваренi яйця;
одного героя показано тут двiчi,
але в рiзному освiтленнi;
крiм того, зображене так зване собаче життя
й показано, як мурахи перемогли ведмедя;
закiнчується день
величальною горiшнiй бабусi.
Коли я вранцi прокинувся, в будинку смачно пахло печивом. Напевне, горiшня бабуся цього року вирiшила завчасу понапiкати всячини до рiздва. Запах свiжих анiсових коржикiв лоскотав нiздрi. Отож я миттю пiдхопився, сподiваючись, що покуштую цих ласощiв уже на снiдання.
I сподiванка моя була не марна: на додачу до какао з бутербродами нам поставили ще й анiсових коржикiв, що їх ми смачно заходилися хрумкати.
Та, на жаль, нам не дали спокiйно доснiдати раннi вiдвiдини: прийшов лiкар. Коли я його побачив, серце моє знов закалатало вiд страху. Проте цього разу вiн поцiкавився прадiдусевим здоров'ям лише побiжно, бо з'явився до нас головним чином заради моєї п'яти. Отож вiн оглянув її й сказав бабусi принести гарячої води з милом.
Коли це було зроблено, я покупав свою п'яту, й вона трохи вiдм'якла. Тодi лiкар зробив у кухнi невеличку операцiю: розрiзав болюче мiсце у виглядi "зiрочки" й вичавив гнiй. Потiм добре змастив рану якоюсь чорною мастю й забинтував.