Без хлiба й без одежi -
У нетрi й комишi...
Король як глянув з вежi -
А в мiстi нi душi!
Коли бiжить з пiдскоком
Вперед, усе вперед
Дiвчатко яснооке
Марi Елiзабет.
Король щосили стиснув
Бiнокля у руках
I якось ненавмисне,
Незчувшись, мовив: "Ах!"
Пробiгла з добрi гони
Крихiточка мала
I раптом щось червоне
Зi стежки пiдняла.
I стала з ним край шляху.
Тодi -- о муко з мук! -
Король закляк iз жаху,
Бiнокль упав iз рук.
А серце калатає,
Немов на сполох дзвiн...
Та вибуху немає,
Його не чує вiн.
I знову у знемозi
Король бiнокля стис
I дивиться в тривозi
Туди, на мiсто, вниз.
Але яка ж картина
Постала перед ним:
Там бавиться дитина
Шматочком золотим!
Заплеще у долонi
I вигукне: -- Кiть-кiть! -
I ось уже в розгонi
У воду вiн летить.
Король бiжить прожогом
I миттю на коня!
Вже скаче якомога
Й дiвчатко доганя.
Де та водиця плине,
З коня зiскочив вiн.
-- Добридень, герцогине! -
I вiддає поклiн.
I, мов з цiєю роллю
Знайоме все життя:
-- Добридень, мiй королю! -
Вiдказує дитя.
А по якiйсь хвилинi