I груба ця робота! -
Вони кричали б цiлий вiк,
Лиш слухай, як охота.
Не мiг знайти вiд них рiзник
Спасенного куточка:
Вiн заперечувать не звик
Нянькам iз дитсадочка!
Але таки їм нагадав:
-- Напевне, й зараз ласо,
Якби я тiльки вам подав,
Ви б їли добре м'ясо?
А що, коли я не продам
М'ясива нi шматочка
I всю вину складуть на дам
З одного дитсадочка?..
Так розлютив той гурт няньок
Сердегу Вальдемара,
Що вiдтодi про всiх жiнок
Казав вiн:
-- Божа кара!
Одного разу сам-один
Iшов рiзник додому.
I враз будинок бачить вiн
У полум'ї страшному.
Вогонь пашить, i вiтер б'є,
Жене тривожнi хмари.
А ще в будинку люди є,
I хто ж? Няньок три пари!
-- До лиха! -- скрикнув Вальдемар. -
Це просто доля клята:
Не вiдчеплюсь вiд цих трьох пар -
Сльота, а не дiвчата!
Та, це промовивши, рiзник
У ту ж таки хвилинку,
Не довго думаючи, зник
В палаючiм будинку.
У ванно-мийно-душовiй, -
Вiд страху в п'ятах душi! -
Няньки вiд вогняних стихiй
Рятуються пiд душем!
Тут Вальдемар як закричить:
-- Чи ви схибнулись, панi?! -
Тодi-то погляди умить
Звели на нього нянi.
-- Скорiш надвiр! -- гукав вiн їм. -
Негайно! Цю ж хвилинку! -
Отак вiн галасом своїм
Їх вивiв iз будинку.
I тiлько-но за ними й вiн