-- Я не таким собi уявляю гарне й зручне, -- вiдрубала горiшня бабуся й ущипливе стиснула вуста.
Потiм вона знов зникла вкупi з кишеньковим лiхтариком, без якого на горище поночi не втрапив би: на сходах не було лампочки.
За вечерею ми з прадiдусем повели далi свою чоловiчу розмову про героїв. Я погодився, що полохливий на вдачу Ян Янсен у якусь хвилину поводився героїчно, коли, не злякавшись презирства остров'ян i навiть презирства свого сина, непохитною розважливiстю врятував йому життя.
-- Перемогти себе самого, свою вдачу -- на це потрiбен справжнiй героїзм, -- сказав мiй прадiдусь. -- Оце мене, наприклад, i приваблює в грецькому героєвi й напiвбоговi Гераклi. Вiн, щоправда, надто величався своєю силою, але всi свої подвиги вчинив не з гордостi, а з вiдданостi верховному боговi Зевсу.
-- То це Зевс наказував йому чинити подвиги, так, прадiдусю?
-- Гiрше, Хлопчачок: з наказу Зевса вiн мусив служити нiкчемному, боягузливому, кволому царевi Єврисфеєвi. Оцей-то молодець вигадував Геракловi чимраз небезпечнiшi завдання.
-- I Геракл їх завжди виконував?
-- Так, Хлопчачок, завжди. Ти знаєш, я навiть колись описав був Геракловi подвиги у вiршах. Вони в мене в отому зошитi в цератовiй обкладинцi. Вiн тут, на горищi, в скринi отамо, лiворуч за дверима. Принеси-но його сюди. Та не забудь узяти лiхтарика.
Лiхтарика я не забув, знайшов зошита й принiс Старому Хлопчаковi. Вiн тут-таки почав його гортати.
-- Ну ось, примiром, вiрш про те, як Геракл здобув Кербера, пса пiдземного царства, -- мовив вiн трохи згодом. -- Геракловi довелося для цього спуститися в пiдземний свiт. Напiвбог, що народився й жив нагорi, в царствi дня, звичайно, вiдчував до цiєї роботи величезну нехiть. Та Єврисфей звелiв йому принести пiдземного пса -- i той принiс. Хочеш послухати?
-- Авжеж, прадiдусю!
-- Ну то ось! -- Старий начепив на носа окуляри, пiдняв зошита ближче до лампи й прочитав:
Балада про Геракла
в пiдземному царствi
Геракл у днi старовини,
Як з мiфiв нам вiдомо,
Геройськi подвиги чинив
На чужинi i вдома.
Одного разу, ледь зоря
(Нагадую таке я:
Геракл служив тодi в царя
Лихого Єврисфея),
Героя раптом цар гукнув
I закричав iз серця:
-- Ми волимо, щоб ти здобув
Нам Кербера-пiдземця!
Бував герой наш по свiтах,
Зазнав уже чимало, -
А вiрите? -- по тих словах
Йому аж лячно стало.
Бо Кербер, триголовий пес,
В Аїдi жив -- країнi,
Де цар, цариця й люд увесь -
То тiльки мертвi тiнi!
Нi зiр, нi мiсяця вгорi
На тiм глибиннiм свiтi
Анiже-нi, ще й лiхтарi
На вулицях не свiтять.
Та не Геракловi тремтiть!
Уже Тенар-горою
Зiйшов вiн у пiдземний свiт -
Умить, як слiд герою.
Приплив через рiки глибiнь
В човнi з Хароном-дiдом,
Де цар-тiнь i цариця-тiнь,
Що правлять тим Аїдом.
Ясне подружжя тiней тих
Геракла привiтало:
Чого прийшов герой до них,