Та дядько Гаррi сказав, що тут не в тiм рiч.
-- На невеличкому островi, коли здебiльшого, так би мовити, стоїш у гаванi, треба ж якось та збавляти час. Отак i розказуються оповiдки. Ну, а тепер будемо гасити свiтло. Спи, Хлопчачок! На добранiч!
-- На добранiч, дядьку Гаррi!
Свiтло погасло, i я заснув так хутко, що навiть не встиг подумати про те, як утомився за весь цей сповнений пригод день.
НЕДIЛЯ,
в яку ми добре снiдаємо
й розмовляємо про Зiгфрiда.
Цього дня перевiршовано
останню пригоду Геракла
й розказано iсторiю прадiдуся-омара.
Потiм ми знайомимося з особливо
любим прадiдусевi героєм.
Закiнчився цей день незвично.
Другого дня вранцi стiл просто вгинався вiд наїдкiв: по-перше, була недiля, а по-друге, вернулися ж нашi моряки. Тут було й квасне, й солоне -- на моряцький смак, були смаженi й маринованi оселедцi, й шинка, й гострий сир розмаїтих гатункiв; були, як i кожної недiлi, й солодощi кекс Iз родзинками, всяке повидло, зiрочки з корицею i вчинянi коржики.
Надворi стояла холоднеча. Вiяв пронизливий вiтер, зривався навiть рiденький снiг. А в нашiй оселi панували тепло й затишок.
Це була остання недiля перед рiздвом. Весь острiв пропах духом анiсових коржикiв i зiрочок з корицею.
У всiх у нас був пречудовий настрiй, i горiшня бабуся з нагоди недiлi не обурювалася, що за снiданком усi розмовляли, та ще й про поетiв i героїв, про оповiдки й балади. Вона навiть сама докинула кiлька влучних реплiк про героїв. Тiльки в одному й не можна було переконати вона, як i долiшня бабуся, вважала принца Зiгфрiда, з його шапкою-невидимкою i чарiвним мечем, за найбiльшого героя в свiтовiй iсторiї.
-- А який iз нього був красень! Просто диво! -- казала вона. Горiшня бабуся, звичайно, вважала, що герої неодмiнно мають бути красенями.
На це прадiдусь добродушно зауважив, що вiн, мовляє, аж нiяк не проти героїв-красенiв, але, на жаль, краса й героїзм зовсiм не пов'язанi мiж собою.
-- Коли мiж мужнiм серцем i вродою є якийсь зв'язок, -- додав старий, -- то вiн занадто таємничий, i його так собi просто не поясниш. А щодо Зiгфрiда, люба Маргарето, то вiн, безперечно, був дуже вродливий юнак i вмiв добре фехтувати й гарцювати на конi. Але героєм, здається менi, Зiгфрiд не був.
-- Що? -- вигукнула горiшня бабуся. -- Зiгфрiд не був героєм? Чи ви часом не хочете бути розумнiшим за наших славетних давнiших поетiв? Хiба ж ви не знаєте отого чудового вiрша про Зiгфрiда?
-- Та щось таке пригадую, -- хитрувато сказав прадiдусь. -- А може, ти його пам'ятаєш?
-- Звiсно, пам'ятаю.
Коли йшлося про її iдеали, горiшня бабуся ладна була на все, навiть на декламування вiршiв.
Отож ми й почули в її виконаннi всiм нам добре вiдомий вiрш Людвiга Уланда
Меч Зiгфрiда
Був Зiгфрiд гордим юнаком,
В дорогу вирушив смерком.
Сидiти в замку не схотiв -
У бiлий свiт орлом летiв.
У стрiчних рицарiв, як слiд, -
Крицевий меч, надiйний щит.
А в юнака -- ох, жаль який! -
Замiсть меча дубовий кий.
У темнiм лiсi ще здаля
Вчув Зiгфрiд молот коваля.
Аж ось i кузня. Добру сталь
В огнi яснiм кує коваль.
-- О мiй ковалю, брате мiй,
Хай буду я пiдмайстер твiй.
Ладен не спати уночi -
Навчи кувати яснi мечi!
Пiдмайстер молот тiльки взяв -
Ковадло в землю увiгнав.
Залiзо на ковадло клав -
Геть розбивав, аж лiс стогнав.
-- Стривай, ковалю, не переч! -
Скував юнак довженний меч.
I став з мечем в усiй красi.