Весь свiт тримав на плечах.
-- Я принесу тобi, авжеж,
Жаданих яблук троє,
А ти тим часом свiт подерж, -
Сказав Атлас герою.
На це приставши залюбки,
Геракл у ту ж хвилину
Заходить, щоб було з руки,
I свiт бере на спину...
Але титан Атлас явив
Пiдступнiсть превелику,
Бо вiн, вернувшись, заявив:
-- Держи його довiку!
Держи цей безголовий свiт
Йому й собi на втiху.
Як поподержиш сотнi лiт,
То буде не до смiху!
-- Та, мабуть, так, -- сказав Геракл, -
Вiн добре давить спину.
Посунь менi його, однак,
Зручнiш на середину.
Атлас, цей велет-чоловiк,
Мастак своєї справи,
Вiдклавши яблука набiк,
Плече пiд свiт пiдставив.
Та пересунути не встиг
Його ще й на цятину, -
А вже Геракл вiд нього бiг
Щодуху, без упину.
Вiн озирнувся тiльки раз,
Щоб гнiвно загукати:
-- Коли вже звешся ти Атлас, -
Тобi цей свiт тримати!
А яблука? Та в першу мить,
Ледь визволивши спину,
Устиг вiн яблука вхопить,
Ту трiєчку єдину!
А дома цар:
-- Кiнець журбi!
Добув ти яблук з раю,
Тож я дарую їх тобi
Й на волю вiдпускаю!
Герой подумав: "Цю красу
Де дiти, сам не знаю.
Мабуть, вiзьму та й вiднесу
Я їх назад до раю!"
I знов пiшов туди, де був,
Куди iти не близько...
Так райськi яблука здобув