-- Iди ж i Кербера вiзьми, -
Промовили обоє, -
Але не бий, благаєм ми,
Собачки булавою.
А в пiтьмi страховинний пес,
Роздерши всi три писки,
Так гавкав, наче били десь
В сто три бляшанi миски!
I раптом -- ось вiн! Ой-ой-ой!
Кусає й жалить люто
Жалом змiїним. Та герой
Уже почвару спутав:
Скоренько, не ловивши гав,
Схопив її, мов клунок,
I навхрест замотузував,
Немов який пакунок.
Пiдземний цар сказав:
-- Ну ось.
Ти ж пошануй корону:
Гляди собачку та принось
Хутчiй до мого трону.
-- Аякже! -- вiдповiв Геракл,
Чемненько уклонившись.
А далi -- Кербера за карк
I в путь, не забарившись.
Харон в човнi куняв якраз,
Старечу мавши звичку, -
Вiн Кербера й героя враз
Поправив через рiчку.
А там уже й Тенар-гора,
I свiт, i днина бiла!
-- Герой iз Кербером! Ура! -
Скрiзь слава полетiла.
Мiста i села вiн минав -
Усяк тiкав вiд жаху,
Лиш де-не-де хтось визирав
З-за рогу чи там з даху.
Цар Єврисфей, забрiвши в сад,
Побачив пса крiзь грати.
-- Ой лишенько! Неси назад!
Вiн може покусати!
-- Назад, назад його! Ой-ой! -
Придворнi пiдхопили.
Зареготався наш герой
I в путь, як повелiли.
В далеку до Аїду путь...
Пливуть, пливуть столiття,
А й досi ще Геракла звуть:
Приборкувач Страхiття.