-- Браво, Хлопчачок! -- вигукнув прадiдусь i аж у долонi заплескав. -- Ти добре розкусив рицарiв такого гатунку. Вони були вбивцi за фахом i зналися на своєму ремеслi. Та навiть сотня трупiв -то ще не свiдчення героїзму. Послухай тепер мого вiрша. Старий начепив окуляри й прочитав iз звороту шпалер:
Балада
про ландскнехта у Фландрiї
Хоробрий ландскнехт-рубака
У Фландрiї в давнину
Ходив i мало не плакав -
Так шукав, неборак, вiйну.
Як мир -- ландскнехтовi тiсно:
Це ж найманий вам вояк;
Без воєн звитяжних, звiсно,
Вiн прожити не мiг нiяк.
Вiйни все нема й не чути...
Ландскнехт, мов який агент,
Надумав розвiдать майнути:
Може, з Брюгге воює Гент?
I ходить вiн, ходить, ходить,
Самотнiй, забутий всiма,
I Фландрiю вже переходить, -
А вiйни все нема й нема!
Вже геть стоптав черевики
I вдяганку всю подер
Та й заплакав:
-- Боже великий,
Що ж я маю робить тепер?
Аж тут негода настала,
Завихрився буревiй,
I на голову паморозь впала -
Йде ландскнехт -- бiлий дiд старий.
I враз бiля самого вуха
"Вiйна!" -- загув йому дзвiн.
Та ландскнехт уже того не слухав -
Ледве дибав, сердега, вiн.
-- Був iз мене ландскнехт хороший, -
Яке ж iз того пуття?
Анi честi, нi слави, нi грошей, -
Змарнував я своє життя!
Прадiдусь скинув окуляри, а я сказав:
-- Бiдний ландскнехт!
-- Дурний ландскнехт! -- мовив мiй прадiдусь. -- Тiльки дурень у мирний час покладає всi надiї на вiйну, бо хоче залишатись вояком. Марити битвами -- то ще не героїзм.
За читанням ми не почули, що хтось сходив на горище. Несподiвано перед нами де не взявся дядько Гаррi. Вiн стояв i спантеличено дивився на встелений шпалерою стiл.
-- Що це ви робите? -- спитав вiн.
-- Вiршуємо, -- вiдповiв я йому щиру правду.
-- А важко це, Хлопчаки? Тобто скора це робота чи тут треба чимало часу?
-- Та як який настрiй, Гаррi, -- пояснив йому прадiдусь. -- Зараз настрiй у нас той, що треба. Ми добре, але не надмiру попоїли, в кiмнатцi в нас тепло, а надворi мороз. Люлька менi смакує. Отож можна вiршувати. Хочеш подивитись, як це робиться?
-- Нi-нi, -- наче аж злякано замахав руками дядько Гаррi. -- Я прийшов тiльки забрати посуд i сказати вам, щоб довго не сидiли. Та й менi завтра рано вставати. Катер знову вирушає до Гамбурга.
-- А все ж таки я хотiв би скласти тобi вiрша, Гаррi. Сiдай отам на канапi. Подушок тут є доволi. Сiдай, сiдай!
Цього разу дядько Гаррi таки скорився прадiдусевим наполяганням. Вiн бухнувся на подушки.
-- Отак, -- сказав прадiдусь. -- Тепер ми з Хлопчаком складемо по невеличкому вiршику. Моряковi ми, звiсно, звiршуємо щось про море.
-- Тiльки щоб там було й про справжнiх чи фальшивих героїв, -додав я. -- У нас тепер така тема.