Шоста планета була вдесятеро більша од попередньої. На ній жив дід, він писав грубезні книжки.
— Чи ти ба! — гукнув він, угледівши маленького принца.— Мандрівець!
Маленький принц сів на стола — звести дух. Він уже так здорожився!
— Звідки ж ти? — спитав його старий добродій.
— А що це за грубезна книжка? — поцікавився маленький принц.— Що ви тут робите?
— Я географ,— мовив старий добродій.
— А що таке географ?
— Це вчений, котрий знає, де розташовані моря, річки, міста, гори й пустелі.
— Як цікаво! — вигукнув маленький принц.— Оце вже справжній фах!
I він роззирнувся по планеті географа. Зроду маленький принц не бачив планети такої величної.
— А вона дуже гарна, ваша планета. А океани тут є?
— Цього я не можу знати,— мовив географ.
— А-а! — протягнув маленький принц розчаровано.— А гори?
— Цього я не можу знати,— відказав географ.
— А міста, річки, пустелі?
— Цього я теж не можу знати.
— Але ж ви географ!
— Авжеж,— сказав дід.— Я географ, а не мандрівець. Мені геть бракує мандрівців.
Не географи ж ведуть облік міст, річок, гір, морів, океанів і пустель. Географ — особа надто поважна, щоб вештатися світами. Він не виходить зі свого кабінету.
Але він приймає у себе мандрівців. Розпитує їх, записує їхні розповіді. I якщо розповіді когось із них географа зацікавлять, то він з'ясовує, чи порядна людина той мандрівець.
— А навіщо?
— Бо коли мандрівець набреше, в підручниках з географії буде лише плутанина. Так само, як і той мандрівець, який не в міру п'є.
— А чому?
— Бо в п'яничок двоїться в очах. I там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.
— Я одного такого знаю,— заявив маленький принц.— З нього був би кепський мандрівець.
— Цілком можливо. Отож, коли з'ясовується, що мандрівець — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.
— А як саме? Ідуть дивитися?
— Е, ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівець подав докази. Скажімо, він відкрив велику гору — то нехай принесе з неї велике каміння.
Нараз географ захвилювався:
— Але ж ти й сам мандрівник. Ти прибув здалеку. Опиши мені свою планету!
I географ розгорнув книгу записів і застругав олівця. Оповіді мандрівників спершу записуються олівцем. Потім чекають, коли мандрівець дасть докази, тоді вже його оповіді можна записати чорнилом.
— Прошу,— мовив географ.
— О, в мене там не вельми цікаво,— сказав маленький принц,— усе малесеньке. У мене три вулкани. Два діють, а один давно погас. Але мало що може трапитися.
— Так, усе може трапитися,— потвердив географ.
— А ще у мене є квітка.
— Квітів ми не записуємо,— відказав географ.
— Чому? Це ж найпрекрасніше, що є на світі!
— Бо квіти ефемерні.
— Як це — ефемерні?
— Книжки з географії — найцінніші з усіх книжок,— мовив географ.— Вони ніколи не застаріють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан пересох. Ми пишемо про те, що одвічне.
— Але згаслий вулкан може прокинутися,— перейняв мову маленький принц.— А що таке — ефемерний?
— Погас вулкан чи діє — для нас то байдуже,— мовив географ.— Для нас важлива сама гора. Вона не змінюється.
— А що означає — ефемерний? — повторив маленький принц,— питаючи, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді.
— Ефемерне — це недовговічне, те, що скоро зникає.
— I моя квітка скоро зникне?
«Моя рожа недовговічна,— мовив собі маленький принц,— їй нема чим боронитися, окрім тих чотирьох колючок. А я покинув її вдома саму-самісіньку!»
Це вперше його взяв жаль. Але він знову збадьорився і запитав:
— Куди ви порадите мені вирушити?
— Одвідай планету Земля,— відказав географ.— Вона має добру славу.
I маленький принц пустився в дорогу, все думаючи про свою квітку.