Збігло чимало часу, поки я втямив, звідки він узявся. Маленький принц про все допитувався в мене, зате моїх питань, здавалося, не чув. Лише з випадково зронених слів мені помалу все стало зрозумілим. Так, побачивши мій літак уперше (я не малюватиму літака — для мене це дуже морочливо), він спитав:
— Що то за штуковина?
— То не штуковина. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.
I я гордо розтлумачив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:
— Як? Ти упав з неба?
— Авжеж, — відказав я скромно.
— От дивина!
I маленький принц так голосно зареготав, що мені стало досадно. Я хочу, щоб моєму лихові бодай співчували. Потім він додав:
— Отже, і ти прибув з неба. А з якої планети?
Ось де розгадка його таємничої появи тут, у пустелі!
— То ти потрапив сюди з іншої планети? — гостро спитав я.
Та він не відповів. Розглядаючи мого літака, він тихо хитав головою:
— Але ж на ньому ти не міг прилетіти здалеку...
I надовго поринув у роздуми. Потім дістав з кишені мого баранця і почав роздивлятися цей скарб.
Уявляєте, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота загадка про інші планети. Я спробував дізнатися більше.
— Звідки ж ти прибув, хлопче? Де твій дім? Куди ти хочеш забрати мого баранця?
На хвилю він замислився, потім промовив:
— Добре, що ти дав мені ящик: баранець тут ночуватиме, це буде його оселя.
— Атож. А коли ти шануватимешся, я дам тобі ще й мотузок, щоб припинати його удень. I пакіл.
Мої слова нібито прикро вразили маленького принца.
— Припинати? Яке безглуздя!
— Бач, коли його не припнеш, він залізе в шкоду або втече.
Мій приятель знову засміявся:
— А куди ж, по-твоєму, йому тікати?
— Будь-куди. Просто перед собою, куди очі світять.
Тоді маленький принц зауважив серйозно:
— ІІусте, у мене там усе дуже маленьке.
I дещо журливо додав:
— Коли йти просто перед собою, куди очі світять, то далеко не зайдеш.