48048.fb2 Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 9

Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 9

У СОРОЧОМУ ГНІЗДІ

Півчеревичок уже досяг верховіття, а Муфтик і Мохобородько були ще тільки на півдорозі, коли нараз почули схвильований сорочий лемент.

— Вона повертається! — стривожився і Півчеревичок.

Із височини він краще бачив усе довкола і тому перший помітив білобоку, яка, мов випущена стріла, щодуху летіла до свого гнізда.

— Поспіши! — наказав Мохобородько.

— Полощи! — вигукнув Муфтик, який од хвилювання часто переплутував слова.

Півчеревичок, звісна річ, розумів, що захистити гніздо простіше, ніж захопити. Спробуй-но проникнути в нього, коли гострий сорочий дзьоб може щомиті клюнути тебе Б тім’я. Набагато легше не дати птахові підлетіти до гнізда.

Саме через це Півчеревичок прагнув устигнути на верхівку дерева раніше від сороки й приготуватися до захисту.

Одначе, схоже було, що й сорока збагнула ситуацію. Кожен помах крил із загрозливою швидкістю наближав її до гнізда.

— Хто кого? — сердито бурмотів під ніс Півчеревичок, підтягуючись на наступну гілку.

Коліна йому пекло пеком, долоні й ступні геть-чисто в живиці, а їжакуваті гілки без угаву хльоскали по обличчю.

Проте Півчеревичок ні на що не зважав: адже гніздо поруч. Нарешті! Останнє зусилля, і Півчеревичкова настирливість узяла гору — він став на краєчку гнізда. Двома секундами пізніше підлетіла сорока і з оглушливим джерготом закружляла навколо.

— Ох і моторний! — похвалив Мохобородько знизу.

— Ох і чорний! — вигукнув у свою чергу Муфтик, що сидів на гілці ще нижче.

На жаль, Півчеревичок не мав часу радіти своїм успіхам. Він добре розумів, що білобока кружляє навколо гнізда не задля годиться, а вичікує зручної миті, щоб кинутися на знавіснілого загарбника.

Півчеревичок швидко оглянув гніздо, щоб знайти замашну палицю чи закарлюку, якими зміг би провчити скрекотуху. І очам не повірив! Це, безперечно, сама доля послала йому цілком справну рогатку!

Півчеревичок блискавично схопив її і озирнувся у пошуках боєприпасів. Чудово: соснове віття аж гнулося од молоденьких зелених шишок.

Півчеревичок вибрав невеличку, але важкеньку смолисту шишку й зірвав її. Аби переконатися, що рогатка придатна, він відтягнув гуму — тугенька! Тепер сорока може нападати.

Знизу чулося Мохобородькове й Муфтикове кректання. Лізти їм було важкувато, бо Мохобородькові заважала борода, а Муфтикові — муфта.

— Що нового? — по хвилі гукнув Мохобородько.

— А медаль знайшов? — поцікавився у свою чергу Муфтик.

Але де вже було Півчеревичкові шукати свою медаль: усю увагу він зосередив на сороці, отож запитання друзів зосталися без відповіді. Він випростав ліву руку з рогаткою, а правою відтягнув гумову стрічку й пильнував за білобокою.

Сорока кружляла й кружляла навколо гнізда. І що довше вона літала, то уважнішим ставав Півчеревичок. Адже ясно було, що не може птаха отак літати без кінця. Зрозуміло, що з кожним колом наближалася мить, коли сорока почне атакувати непроханого гостя.

І ось нарешті настала ця мить!

Зненацька білобока стрілою шугонула у височінь, щоб звідти каменем упасти на Півчеревичка. Однак саме тут вона прорахувалася. Адже в дитинстві Півчеревичок влучно збивав із рогатки яблука й груші, цілячись при цьому знизу вгору. Ось і зараз він навів рогатку на сороку, щосили відтягнув гумову стрічку й відпустив шишку.

Жалібний сорочий вереск підтвердив, що шишка влучила в неї.

— Шишка під сосною падає, — сказав Муфтик, який від хвилювання не спромігся на щось доречніше, аби подякувати Півчеревичкові.

Нарешті він дістався гнізда. В цей час на краєчку сорочої оселі з’явилася Мохобородькова борода, а слідом за нею і він сам.

— Чудовий удар, — похвалив Мохобородько. — Любий Півчеревичку, адже ти справжній снайпер!

Здається, і сорока була такої думки, бо вона, скиглячи, полетіла геть од руїн.

— Півчеревичку, ти просто молодець! — сказав Муфтик і поглянув на друга так, немов бачив його вперше у житті. — Але де ти взяв рогатку?

— А, рогатку? — щасливо пробурмотів Півчеревичок. — Тут була…

І лише тепер Півчеревичок міг спокійно роздивитися свою рятівницю. Зроблена вона неабияк. З першої-ліпшої ялівцевої карлючки не поцілиш птаха на льоту, хай ти навіть чудовий стрілець. Рогатка вже не нова. Ініціали вирізані на одній із розгілок, але розібрати їх дуже важко. Та попри це…

— Стривайте, хлопці! — раптом скрикнув Півчеревичок, та так, що супутники аж сполошилися. — Це ж мої ініціали!

Муфтик і Мохобородько схилилися нижче.

— Ось подивіться! — палко продовжував Півчеревичок. — Мої власні ініціали! ПЧ! Я їх сам вирізав! Я знайшов свою рогатку!

— Виходить, це та сама сорока… — похитав головою Муфтик.

— Чи та, чи хтось із її нащадків, — сказав Півчеревичок. — Та яке це має значення. Головне, що тепер у мене і рогатка, і медаль. Оце пощастило!

— Але ж медалі в тебе ще нема, — зауважив Мохобородько. — її треба шукати, як чотирилисту конюшину, образно кажучи.

— Угу, — знітився Півчеревичок. — Справді.

Він якось безпорадно озирнувся і сказав, усміхаючись:

— Тут такий безлад, що хтозна, де її шукати. Одне слово, сороче гніздо.

Півчеревичок казав правду — у гнізді панував справжній розгардіяш. І складене воно грубо й недбало — як кажуть, косо, криво, аби живо.

— Напевне, рогатка слугувала їй будівельним матеріалом, — здогадався Мохобородько. — А медаль, видно, сорока десь заховала.

— Ми повинні неодмінно знайти медаль, — твердо вирішив Муфтик. — Після свого влучного пострілу Півчеревичкові просто негоже ходити без медалі.

І він рішуче заходився нишпорити в сорочому гнізді. Друзі мовчки стали допомагати йому.