- Немо на островi! Кинув нам одяг. Вiн десь тут. Ловiть його! Шукайте!
Наче хтось шпурнув петарду на середину галявини. I, наче уламки петарди, хлопчаки й дiвчата розсипались на всi боки маленького острова.
Я був покараний за свою цiкавiсть. Замiсть того, щоб перерiзати мотузки на Басьцi, коли зчинилося замiшання, й скочити з хлопцем в озеро, я слухав їхню сварку. А тепер було вже пiзно.
На мене насiли аж чотири здорованi. Кiлька дiвчат тримали Баську.
- Є! Є!
- Спiймали!
Мене зв'язали, як барана, й потягли пiд газову лампу. Знову зв'язали й Баську i залишили скраю галявинки.
- Отже, це Капiтан Немо! - трiумфував Чорний Франек. - Маєш, Бронко, свого героя. Лежить бiля моїх нiг. I буде ще скиглити.
- Як ми вiдразу не здогадалися, хто такий Капiтан Немо? Адже вiн був з нами в закусочнiй, коли ми отримали листа з погрозами, - сказав Роман.
Котрась iз дiвчат заходилася коло пакунка, кинутого на галявину. Подала Чорному Франековi його штани й сорочку. А також записку.
- Ось iще лист вiд Немо, - сказала вона. - Був у ваших речах.
- Лист? Навiщо нам його читати? Вiн сам зараз розповiсть нам, що написав. Знову, мабуть, якiсь погрози, так, Капiтане? - i Роман штовхнув мене передком черевика.
Я мав намiр певний час вдавати Капiтана Немо, щоб вiн опинився на безпечнiй вiдстанi вiд острова, але безсоромна Романова поведiнка так розсердила мене, що я буркнув:
- Дурний ти, хлопче. Немо втiк вiд вас. Я не Немо.
- Чуєш, Бронко, який вiн хоробрий? - захихотiв Франек. - Вiд страху ладен зректися батька, матерi й навiть самого себе.
- Ще раз обшукайте острiв. Знайдете мою камеру й одяг, - сказав я. Капiтан Немо носить непромокальний каптур i куртку. I темнi окуляри.
Хлопцi знову розбiглися по островi. В когось iз них був електричний лiхтарик. Очевидно, знайшли камеру й одяг.
- Вiн не Капiтан Немо, - мовила Бронка. - Немо не вiдмовився б вiд себе. Вiн би пишався, що вiн Немо.
Чорний Франек не здавався:
- Бреше. Викручується, щоб урятуватися вiд нашої помсти. Романова правда: цей тип був у закусочнiй, коли ми отримали першу записку.
Вiн глянув на лист, що його подала дiвчина.
- Це не ви писали? - спитав глузливо.
- Нi.
- Зараз перевiримо. Але спочатку прочитаю його.
"Удруге застерiгаю вас: тiкайте з Озерища. Я тут господар i не
хочу вашого товариства. Досить крадiжок i бешкету. Вiддаю вашi лахи,
бо гидую ними.
Капiтан Немо".
Було надто темно, i я не мiг побачити обличчя Чорного Франека. Проте певен, що вiн аж почервонiв зi злостi.
- Ну, побачимо, хто тут господар i хто звiдси пiде. Хлопцi! - вигукнув вiн. - Дайте менi записника й олiвця. Цей добродiй напише мою вiдповiдь. Розв'яжiть йому праву руку.
За мить у мене на колiнах був записник, а в пальцях я тримав олiвця. Шестеро хлопцiв щiльно оточили мене, щоб я не втiк.
Чорний Франек диктував:
- Господар Озерища - Чорний Франек. Вiдсьогоднi Капiтана Немо не iснує.
Бронка зазирнула в лист у руках Чорного Франека, а потiм схилилася надi мною i глянула на мою писанину.
- Тiльки слiпий не побачив би, що листа вiд Капiтана Немо писав не цей чоловiк, - промовила вона. - Я вiдразу здогадалася, що вiн не Капiтан Немо.
Всi по черзi почали порiвнювати мiй лист з листом вiд Немо. Однi твердили, що почерки схожi. А iншi вважали, що листи писали рiзнi люди.
- Менi не треба когось удавати з себе, - сказав я гордо. - Я маю власну славу й теж пережив багато незвичайних пригод. Мене звуть Самоходик.
О, яка оманлива слава! Чорний Франек тiльки засмiявся.
- Самоходик! Можна луснути зо смiху вiд такого прiзвиська. Нiколи такого не чув.
Лише Баська радiсно писнув:
- О господи, пане Самоходику! Вiльгельм Телль стiльки розповiдав нам про вас. Про всi вашi пригоди.
- Телль? - крикнув я до нього. - А де тепер Телль?
- Вiн голова нашої дружини, пане Самоходику! - вигукнув Баська.
Чорний Франек гримнув:
- Не розмовляти мiж собою! Полоненi не мають права вести розмови.
Але я вiдчував, що добре його спантеличив. Вiн не був уже такий певний, що справдi спiймав Капiтана Немо.
- Ви Самоходик? - спитав вiн. - Я нiколи не чув про вас. Чим ви займаєтесь i що робите на нашому островi?
Я знизав плечима.
- Менi байдужiсiнько, що нiхто тут не чув про мене. А на острiв я дiстався, щоб звiльнити цього хлопця. Я не терплю, коли кiлька здорованiв збиткуються над меншим хлопцем. Не хочу, щоб ви вважали це боягузтвом, але я не мав намiру боротися з вами. Вважаю, вам слiд зрозумiти те, що вже усвiдомила Бронка. Iнакше ви не зазнаєте справжнiх пригод.