- Чи не забагато ви спите пiсля нiчних переживань? - спитав мене весело Телль.
Я обняв його i запросив хлопцiв снiдати. У мене був хлiб i паштет у банцi.
- Я таки з'їв би щось, пане Томашу, - потер вiн радiсно руки. У хлопцiв був прекрасний настрiй. - Бо ми вже о першiй ранку гасали по озерi.
- Знаю. Ви попливли на острiв Чорного Франека.
- Саме вчасно, пане Томашу. Ватага вже збиралася чкурнути звiдти. Накивали п'ятами, коли побачили нашi байдарки й гурт хлопцiв. Вони тiкали вплав до берега, покидавши дiвчат i краденi речi. В їхньому куренi ми знайшли нашi балони для газу, лампу i ще багато чого, напевно, викраденого з наметiв. Тепер ми оголосимо про це над озером i повернемо власникам.
- Не дiйшло до бiйки?
- Нi, повтiкали вiд нас, мов качки. Вони смiливi тiльки проти слабших, - знизав вiн зневажливо плечима.
- Сподiваюсь, Баська розповiв тобi, Теллю, що я про все це думаю?
- Звичайно, розповiв. Але цього разу ви помиляєтесь. Виходить, що ми повиннi були залишити їм украденi речi? I терпiти їхнє бешкетування над озером? Ми знаємо, ви скажете: про табiр Чорного Франека треба було повiдомити мiлiцiю, i вона вiдiбрала б у ватаги вкраденi речi. Але, по-перше, на це вже не було часу, ватага ось-ось утекла б з острова. А по-друге, ми вважаємо, що наша молодiжна органiзацiя повинна допомагати пiдтримувати порядок. Так думають усi нашi гарцери. Виходить трохи по-дурному - такий гурт гарцерiв, i в них ватага злодюжок покрала рiзнi речi. Коли ми не навчимось давати собi раду з бешкетниками тут, у таборi, то як же ми впораємося з ними в життi?
На чайнику почала весело пiдстрибувати покришка. Баська нарiзав хлiба i намастив його паштетом. Вiд цього видовища настрiй у мене покращав, i я перестав сердитись на Телля. Адже нiчого поганого не скоїлося. Не поїхали ж вони на острiв, щоб битися з ватагою, а тiльки щоб забрати свої речi.
Ми трохи вгамували голод. Телль весь час очiкувально поглядав на мене. Я знав, чому. Його гризла цiкавiсть, звiдки я тут узявся. Вiн вiдчув у цьому якусь пригоду.
- Я нiчого не скажу тобi, Теллю, - мовив я йому нарештi. - Ти маєш свої власнi гарцерськi справи. Коли я втягну тебе в свої, ти захопишся й занедбаєш свої обов'язки. Якщо ж ти все-таки хочеш допомогти менi... - я завагався. - Шукай над Озерищем чоловiка з рубцем на правiй щоцi. Зробиш менi цим величезну послугу. Я, власне, й приїхав сюди, щоб знайти цього чоловiка.
Вiн зрозумiв, що я нiчого бiльше не розповiм. Та й ми повиннi були урвати розмову, бо саме прокинувся пан Анатоль i, голосно позiхаючи, вилiз iз намету.
Його трохи здивувала присутнiсть двох гарцерiв, якi снiдали разом зi мною.
- У вас щоразу новi гостi, сусiде, - зауважив вiн. - Спершу та молода дiвчина ловила для вас рибу, а тепер цi молодi люди годують вас снiданком.
- О, вибачте, це я їх запросив.
- А вчора вночi, коли ви пiшли по рибу, тут хтось був i питав про вас.
- Жiнка, чоловiк?
- Чоловiк. Дуже дивний чоловiк. Приплив гумовим човником i навiть трохи почекав на вас, бо гадав, що ви не зайшли далеко без свого дивного автомобiля. Я не можу описати зовнiшностi чоловiка, скажу тiльки, що вiн говорив про птахiв, про повернення до природи. Не давав нам спати своєю балаканиною.
- Це Проповiдник, - вiдгадав я.
- Проповiдник?
- Водолаз, Проповiдник, так я прозвав його, бо бачив, як вiн пiрнав з аквалангом, а його розмови навели мене на думку, що, може, вiн проповiдник.
- Але, мабуть, не релiгiйний. Бо розповiдав нам тут про чайку-реготуху, - сказав пан Анатоль.
Була вже восьма година. Ранкова iмла розтанула, на небi жодної хмаринки, i сонце вже припiкало.
Але небо було якесь тьмяне, i день мiг бути похмурим.
- А ви, пане Томашу, куди тiльки поїдете, вiдразу потрапляєте в якусь гарну iсторiю, - здивовано сказав Вiльгельм Телль, ладнаючись iз Баською вiдпливати. - Якiсь дивнi типи вас вiдвiдують. А що то за дiвчина, про яку тут згадували? Вона справдi ловила для вас рибу?
- Спiймала чудову щуку.
- Ех, шкода, що я не можу бути тут весь час iз вами, - зiтхнув Телль. Менi здається, що на Озерищi станеться найчудовiша пригода з усiх, якi я досi пережив.
Хочеш не хочеш, а вiн мусив пливти до свого табору. Хлопцi зiпхнули байдарку на воду i, взявши з мене обiцянку, що ввечерi я прибуду на їхнє гарцерське вогнище, вiдпливли, енергiйно вимахуючи веслами. А я лiг за своїм наметом i спрямував скельця бiнокля на той берег. "Чого хотiв вiд мене Проповiдник?" - думав я. Але не знаходив нiякого, розумного пояснення його несподiваних вiдвiдин.
Протилежний берег був безлюдний. Тiльки через пiвгодини припливла бiла яхта Вацека Краватика. Її поставили на якiр поблизу пiщаного мису, де я вчора розмовляв з Водолазом-Проповiдником.
У бiнокль я бачив, як Вацек Краватик i Бородань, стоячи на палубi яхти, закидали спiнiнги в озеро.
- Князь спiнiнгу вже ловить рибу, - сповiстив я пановi Анатолю. - Он там, коло пiвострова, навпроти нас.
- Ой боже, ловить рибу, а ми байдикуємо, - бiдкався лицар спiнiнгу.
Вiн помчав квапити дружину й своїх приятелiв, щоб мерщiй готували снiданок. Його мучила думка, що князь спiнiнгу за мить спiймає величезну рибину, а вiн, скромний лицар рибальства, зi своїми рибальськими снастями ще навiть не рушив до бою.
О дев'ятiй загурчав мотор рибальського човна, й припливла Марта. Вона й цього разу мала з собою складанi вудлища, навiть спiнiнг.
- Батьки не хочуть, щоб я працювала з ними в полi, - пояснила вона. Вважають, що я повинна мати канiкули i перед початком навчання якнайбiльше перебувати на свiжому повiтрi й на сонцi. Звелiли менi ловити рибу. Ви попливете зi мною?
- А куди?
- Туди, де ота яхта. На мис Судака.
Почувши цю назву, пан Анатоль так пiдскочив, що молоко, яке вiн саме пив, вилилось йому на штани.
- То оце там мис Судака? Неймовiрно. Я нiчого про це не знав. Князь спiнiнгу колись казав, що ловитиме на мисi Судака. Казику, кiнчай снiдати! Зараз же попливемо туди ловити судакiв. Мишко, - крикнув жiнцi, - готуй сковороду й олiю! На обiд з'їмо судака.
Марта спитала мене пошепки:
- Ви вже одержали вiдповiдь вiд Капiтана Немо?
- Нi.
- Я теж нi. У листi я просила, щоб вiн поклав вiдповiдь у дупло того самого дуба. Щойно була там, однак листа не знайшла. Дупло порожнє. Але свiй одяг Немо забрав.
- Вночi вiн таке виробляв! А взагалi це, мабуть, великий нечема.
Я розповiв їй про нiчнi пригоди на островi Чорного Франека.
- Чудовий! Чудовий!.. - захоплено шепотiла вона. - Ви помилились, вiн не мстивий. Вiддав хлопцям їхнiй одяг. I вас визволив з полону...
- Але спершу мене в той полон запроторив, - буркнув я. Вона щиро обурилась:
- Ви заздрiсний. Так, ви просто заздрите його геройським вчинкам.