- Може, має якусь поважну причину для цього. Зате менi радiсно, що ви все-таки попливли вночi до табору Чорного Франека по мiй перстень.
- Ой лихо, ви знову про той перстень? Признаюся, навiть не згадав про нього. На острiв я поплив тому, що Чорний Франек обiцяв зiбрати нараду ватаги. Я хотiв вивiдати їхнi дальшi намiри.
- I вивiдали?
- Вони шукатимуть того, хто вкрав сумку з картою.
- I не бояться Капiтана Немо? Адже Немо не дасть їм спокою, якщо вони не послухаються його й не заберуться з Озерища. В сутичцi з гарцерами вони зазнали поразки. Невже чекатимуть, поки за них вiзьметься мiлiцiя?
- Ви говорите про ту молодь дуже вже неприязно. Чому?
- Ненавиджу таких типiв. Вважаю, що їм потурають. Я змалку мусила працювати. У нас дома нiколи не було розкошi. Батько й мої брати працюють не покладаючи рук. А тi? їм усе просто: якщо тобi хочеться їсти, то вкрадь. Важкої роботи бояться, мабуть, взагалi не люблять працювати. Чи хто-небудь iз тiєї ватаги подумав, як нелегко вигодувати вiвцю? Може, той рибалка хотiв за неї купити синовi пальто на зиму? А вони попливли на острiв i забили вiвцю, наче свою власнiсть. Бо були голоднi... - вона зневажливо пирхнула.
- Хай йому бiс, - буркнув я. - Хiба не знайдеться нiкого, хто заверне цю молодь з поганого шляху?
Вона знизала плечима.
- Ви дуже наївний. Якщо в полi росте пирiй, то його виривають i палять. У господаря, який не знищуватиме бур'янiв, нiколи не буде доброго врожаю.
Я не згодився з її думкою. Але не хотiв сперечатись. А може, боявся, що не вистачить доказiв?
Пан Анатоль зовсiм зiбрався рибалити i, погукуючи на свого приятеля, сiдав у човен.
- Попливемо? - запропонувала менi Марта.
Я не мав кращого заняття. Та й там я мiг шукати "свого" Чоловiка з рубцем. Тож я сiв з дiвчиною в човен i ми слiдом за паном Анатолем попливли до бiлої яхти Вацека Краватика.
Тим часом небо ще бiльше потьмянiло. Сонце пекло крiзь iмлу, повiтря було задушливе. Над озером лiтали розморенi комарi й настирливо атакували нас. Вони йшли навiть на смерть, аби тiльки всiстися на якiйсь живiй iстотi й напитися її кровi.
Пан Анатоль перший доплив до яхти й низько вклонився князевi спiнiнгу.
- Ви справдi закидаєте чудово, - сказав вiн, придивившись, як ловить Вацек Краватик.
Той зневажливо махнув рукою:
- Закидай, як хочеш, не бере на блешню.
- Може, треба ближче до очерету? - порадив пан Анатоль.
Я вклонився бiлоголовiй Едiтi, яка сидiла на палубi яхти й робила собi манiкюр.
- Менi здається, сьогоднi буде дощ, - сказав я.
- О, це ви? - всмiхнулась вона.
Бородань, що теж закидав спiнiнга, неввiчливо спитав мене:
- А вам уже замало озера? Ви тут лякаєте нам рибу?
Марта захихотiла.
- Ви не за рибу боїтесь, а за ту даму на палубi. Ми не заберемо її, не турбуйтесь.
Бiлоголова Едiта вiдклала ножички й пилочку.
- Ой, заберiть мене, бо я вмираю з нудьги. А куди ви пливете?
- По рибу, - вiдповiла Марта.
- Ненавиджу рибалок, - вибухнула Едiта. - Нема гiрше в свiтi за чоловiка, що любить ловити рибу. Ви теж хочете рибалити? - звернулася вона до мене.
- Я не вмiю.
- А вудки везете, - зауважив Бородань.
- Це мої вудки, - сказала Марта.
- А на що ви ловите? - глузливо спитав Бородань.
- На заклинання, - засмiялася дiвчина.
Навiть князь спiнiнгу зацiкавився.
- I багато ви спiймали на заклинання? - спитав вiн.
- Ви сьогоднi зранку третiй, - вiдповiла вона.
Бородань скривився.
- Старий дотеп.
- А яке ж то заклинання? - поцiкавився Вацек Краватик.
- На рiзнi породи риб рiзнi заклинання, - пояснила Марта. - Але можна ловити й без заклинань, коли хоч трохи знаєш звички риб.
- Я знаю, а риба не ловиться, - буркнув Вацек. - Я вже годину закидаю цю бляху, i все дарма. Ви теж закидаєте бляху?
- Iнодi. Це залежить вiд мiсця, часу й погоди.
- А що б ви ловили на нашому мiсцi?
- Окунiв.
- Тут? Окунiв? - Бородань стукнув себе пальцем по лобi.
- Не тут. А там далi. З того боку пiвострова.