Пiдпливли човником пан Анатоль i пан Казик. Глянули на окуня, що борсався на днi нашого човна, i їхнi обличчя посiрiли вiд заздрощiв.
- Гарна рибина, - буркнув пан Анатоль. - Та рекорду ви, мабуть, не побили. Абсолютний рекорд Польщi становить для окуня один кiлограм вiсiмсот вiсiмдесят грамiв.
- А я вам кажу, що вiн важить два кiлограми. Щонайменше два кiлограми! - захоплювалась дiвчина. - Хай живе мiй "отченаш"! Зараз попливу по вагу й потiм у вашому таборi зважимо рибину. Ви пiдпишете протокол.
...Бiла яхта вже пливла до нас. Отже, зустрiч скiнчилася. Я нiколи не дiзнаюся, що Чорний Франек говорив Вацековi Краватику...
- Бiжу додому по вагу, - вирiшила Марта. - А вас, - звернулася вона до мене, - пiдвезу до вашого намету.
У вiдповiдь вона почула тiльки моє сердите буркотiння.
Всю дорогу я похмуро мовчав. Коли ми вже були коло берега, де стояв мiй намет, я голосно заявив:
- Присягаюся, що вiд сьогоднiшнього дня нiколи не водитимуся з дiвчатами. Через вас, може, найчудовiша пригода пройшла повз мене.
Вона засмiялася i показала менi язика.
- Головне, що я спiймала найчудовiшого окуня. А ваших пригод я не беру близько до серця.
У похмурому настрої я вийшов на берег i заходився готувати обiд. Бачив, як бiла яхта пропливла бiля мису Судака й, не зупиняючись, звернула до Сем'ян. Потiм я згубив її з очей.
Повернулися з озера обидва лицарi спiнiнгу. Не зловили нi одної рибинки. Тим дужче вони сердилися, коли пiдпливла Марта з домашньою вагою.
Окунь важив кiлограм дев'ятсот тридцять грамiв. Дiвчина побила абсолютний рекорд Польщi.
- Може, ця вага несправна? - засумнiвався пан Анатоль.
Проте обоє вони з паном Казиком пiдписали протокол. Марта сказала, що вагу окуня перевiрить ще у вiддiленнi водної мiлiцiї.
Поки важили рибину, я сидiв перед своїм наметом i вдавав, що не помiчаю Марти.
Я сердився. Бо що з мого перебування над Озерищем? Не знайшов Чоловiка з рубцем i досi не знав, де шукати затоплену автомашину, Це була перша й найважливiша справа, що заради неї я приїхав сюди. Але вже над Озерищем виникло кiлька проблем, якi дратували мене. Бо все, що дiялося, кожна найменша подробиця могла мати велике значення для розшуку скарбiв. А я не довiдався, хто такий Капiтан Немо, хто такий Водолаз-Проповiдник, тобто Несправжнiй Орнiтолог. Чому таку велику суму грошей хоче заплатити Вацек Краватик за рибальську карту? I де зараз та карта?
- Чи ви й досi проти дiвочого товариства? - почув я Мартин голос. - У вас таке обличчя, нiби ви хочете когось убити.
- Гр-р-р-р! - загарчав я i клацнув зубами.
Вона махнула рукою, це означало, що в такому настрої з мене кепський товариш. Вона поклала в човен свою вагу, рибину; засунула в кишеню свiдчення лицарiв спiнiнгу й попливла, мабуть, додому. Я не дуже уявляв, де вона живе.
Коли вона вiдпливла, до мене пiдiйшов пан Анатоль.
- Якась дивна ця ваша знайома, - почав вiн розмову. - Там, де теоретично повинна полювати щука, вона ловить вугра. Сьогоднi на "отченаш" спiймала великого окуня. Скажiть, що це все означає? - вирвався з його грудей крик здивування i розпачу.
- Я не дуже розумiю, у чiм рiч. Просто вона, мабуть, умiє ловити рибу.
- А я? Ви думаєте, я не вмiю? Вона, певно, не прочитала за все життя й сотої частини тiєї лiтератури про риб, що я. А де не вмоститься зi своєю вудкою, там спiймає. Що це означає?
- Може, вона вмiє чарувати, - знизав я плечима. - Проте ви ж наче людина, яка не вiрить у чари.
- Не вiрю, - невпевнено покрутив вiн головою. - Але менi важко логiчно пояснити таке дивне явище. Якщо вона знову припливе сюди й почне ловити, й знову спiймає якусь величезну рибину...
- То що ви зробите? Оголосите її чарiвницею? - чемно запитав я. I довiрливо прошепотiв: - Я теж гадаю, що вона чарiвниця...
Я пообiдав консервами, сiв у самохiд i поплив на Чаплинець. Походив по островi, але не зустрiв анi Чорного Франека, анi когось iз його ватаги. А вже приготувався був порозмовляти з Чорним Франеком про карту.
Потiм я попрямував на острiвець, де минулої ночi був бранцем. Пiсля ватаги Чорного Франека там зосталися тiльки розвалений курiнь, витоптана трава, клаптi обгорткового паперу, порожнi бляшанки з-пiд консервiв. Усе свiдчило, що ватага вже нiколи сюди не повернеться.
РОЗДIЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Мир чи вiйна? Содом i гоморра. Помста ватаги. Що робити з
Бровкою? Яку дiвчину поважають. Як здобути авторитет. Хто
кому подобається. Угода з Бронкою. Чи зустрiну Чоловiка з
рубцем?
На широкiй луцi над озером стояли довгi ряди наметiв. По один бiк табору мешкали гарцерки, по другий - гарцери; посерединi був великий майдан для лiнiйок, з високою щоглою, на яку пiднiмали прапор.
З двох бокiв табiр був оточений сосновим лiсом, з третього простягалися луки й поля, а з четвертого - Озерище. На березi лежало кiльканадцять кольорових байдарок, а пiрс, збитий з ялинових жердин, трохи виступав у воду, так легше було пiдпливати до берега й причалювати.
Вогнище розiклали над самим озером. Я побачив кiлька великих куп хмизу i щось схоже на курiнь iз грубих гiлляк, якi в призначений час мали знятися чудовим полум'ям високо в небо.
Коли я, як обiцяв, прибув до табору, назустрiч менi вийшов Вiльгельм Телль i через ворота з березових жердин, де стояли на вартi двоє гарцерiв, провiв мене до коменданта довгою "Алеєю тотемiв".
Тотемами були чудернацько покручене корiння дерев, обличчя, вирiзьбленi на корi, розмальованi дощечки. Кожний тотем стирчав на довгiй палицi. Вони утворювали справжню алею, що вела вiд ворiт до майдану для лiнiйок. Найближче вiд майдану стояв намет коменданта табору - старшого вожатого Гонсеровського.
Комендант виявився худорлявим блондином, рокiв пiд тридцять.
Урочисте розпалювання вогнища мало невдовзi початися, з села вже надходили запрошенi на нього селяни з Сем'ян i туристи, тому на розмови й дискусiї було мало часу.
- Телль переказав менi вашi зауваження щодо поведiнки наших гарцерiв, почав розмову старший вожатий.
- Ох, я не педагог. Може, я помиляюся, - заперечив я. Вожатий усмiхнувся.
- Вам не сподобалося, що нашi хлопцi напали на табiр Чорного Франека. Проте як ми повиннi ставитись до грубої агресивностi ватаги? Зрештою, хiба гарцери - роззяви, в яких злодiйчуки можуть красти байдарки, спортивне приладдя, балони з газом? Менi здається, що напад на табiр Чорного Франека дав добрi наслiдки. Не тiльки тому, що ми знайшли вкрадене. Нашi хлопцi повiрили, що, виступаючи разом, органiзовано, вони стають могутньою силою, якої бояться бешкетники. Звичайно, це все не просто, i я теж не зовсiм упевнений, що не помиляюсь.
Пролунав сигнал сурми, що закликав на вогнище. Ми попiдводилися з березових пенькiв i вийшли з намету.
Телль заговорив, явно пишаючись.
- Вони дiстали вiд нас доброго прочухана. I довго не з'являться над Озерищем.
Я несхвальне похитав головою.
- Аби ж так було, Теллю. Але я боюся, що станеться iнакше.