На березi озера вже було людно й гамiрно. На маленькому пагорбi зробили почесну трибуну для запрошених гостей, гарцери посiдали по-турецькому, величезним пiвмiсяцем навколо майдану.
Пролунав голос сурми. Гонсеровський виголосив коротку промову, звернену до присутнiх, потiм солтиса [сiльський староста] з Сем'ян i мене запросили урочисто розпалити вогнище. Як вiдомо, для цього дозволяється вжити лише одного сiрника. Я трохи боявся, чи розпалю вогонь. Але Телль допомiг менi, непомiтно показавши мiсце, де був найсухiший хмиз. Полум'я вiдразу так i спалахнуло, й гарцерська громада привiтала його радiсними вигуками:
- Браво, браво, бравiссiмо!
Солтисовi теж пощастило обiйтися тiльки одним сiрником, отже, вогнище розпалено згiдно з гарцерським ритуалом.
А потiм? Хтось розповiдав iсторiю району, в якому ми перебували. Згадали Грюнвальд, розташований недалеко звiдси. Пригадали, що кiлька столiть на цих землях велася безнастанна боротьба з нiмецькими загарбниками. Спочатку топтав цi землi окутий залiзом чобiт хрестоносця. Потiм подiл Польщi дав можливiсть нiмцям змiцнити своє панування i виселити звiдси польське населення. У величезних маєтках навколо Озерища панували прусськi помiщики, i їхнiй терор призвiв до того, що в зв'язку з результатами плебiсциту пiсля першої свiтової вiйни цi територiї вiдiйшли до Нiмеччини. Але друга свiтова вiйна, знову розпочата тевтонськими загарбниками, завдала їм остаточної поразки. Схiдна Пруссiя перестала iснувати. I як на землi, де випололи бур'ян, тут буйно розвинулась польська культура, що була тут завжди, навiть за найлютiшого нiмецького терору.
Потiм декламували вiршi давнiх поетiв i сучасних.
Вогнище все горiло високим полум'ям, вiдбиваючись червоними вiдблисками в озерi. Западала глибока нiч.
Тепер настала черга гарцерських пiсень. Кращих виконавцiв гарцери нагороджували вигуками на зразок:
- До-до-до-до до театру його!..
Та незабаром знявся вiтер. Десь вiд Оструди наближалася буря. Далекi блискавки перетинали обрiй над озером. Треба було закiнчувати свято, щоб гостi й гарцери встигли знайти затишну схованку, поки лине дощ.
Ми розмiстилися навколо згасаючого вогнища двома великими колами: одне з гостей, а друге - бiльше - з гарцерiв. У цей час з озера дмухнув дужий вiтер. А коли, взявшись за руки, ми всi разом завели гарцерську пiсню про братерство й дружбу, вiтер перейшов в ураган. Озеро розбурхалося, високi хвилi з ревiнням накочувалися на берег. Вiдрами води гарцери загасили вогнище, щоб вiтер не занiс iскор у лiс. Старший вожатий запросив гостей до наметiв, бо ось-ось могли розверзнутись "безоднi небеснi", як казали в давнину.
Безладним натовпом бiгли ми до гарцерського табору. В непрогляднiй темрявi свiтлячками блищали електричнi лiхтарики, якими гарцери освiтлювали нам дорогу.
- Я повертаюсь до себе. Мiй самохiд не боїться нi бурi, нi хвилi на озерi, - сказав я до Телля.
- Нi, побудьте ще з нами, - просив хлопець. - Останнiм часом ми так рiдко бачились. I може, все-таки ви розкриєте таємницю свого приїзду на Озерище?
Могутня блискавка навпiл розкраяла небо. Потiм ударив грiм, гуркiт прокотився над нашими головами.
I в цю мить сталося щось дивовижне й страшне. Намети гарцерок, що стояли лiворуч, почали падати на землю, мов стовбури дерев, пiдрiзанi дроворубами.
Ох, що тодi робилося! Над нашими головами блискавки раз у раз розривали небо на клаптi, гуркотiв грiм. Дiвчата, зоставшись без схованки, верещали, хлопцi галасували. Чулися команди тих, хто не втратив самовладання i пробував якось дiяти, рятуватися iз скрутного становища.
Телль десь зник. Я стояв посеред табору безпорадний, не знаючи, що робити. Обiч мене метушилися десятки людей, вони бiгли не знати звiдки й куди. Так, нiби хтось кинув камiнь у мурашник. "Содом i гоморра", - подумав я.
Я побiг до свого самохода. Вiдчинив дверцята i влiз у затишну машину. Я вирiшив повертатись до свого намету, хоч боявся блискавок, якi розтинали поверхню озера.
Вiтер ущух, упали першi краплi дощу. Залопотiли по даху самохода й стихли. Буря вже покотилася далi, на Суш i Мальборк.
За склом самохода я побачив чиєсь обличчя. Це Телль.
- Ви знаєте?.. Ви знаєте, що в десяти великих наметах перерiзанi мотузки? Тому вiтер поперевертав їх. Ви правду казали. Це помстилися розбишаки Чорного Франека. Скористалися тим, що в таборi залишились тiльки вартовi, а ми були бiля вогнища. Пiдкрались i наробили шкоди. Але ми з ними розквитаємось за це.
- Годi тобi, Теллю. Сам, певно, бачиш тепер, що не туди стежка.
Не знаю, чи вiн почув мене. Його вже не було коло самохода. Буря минула нас, тiльки здалеку ще сварилася глухим громом. Я засвiтив фари, ввiмкнув мотор i повернув на дорогу до Сем'ян. Бачив гуртки запрошених на вогнище гостей, що поверталися в село. Випередив їх, а потiм з'їхав до води. Озеро було розбурхане. Проте мiй самохiд не боявся навiть великих хвиль.
Мене так гойдало, аж у животi переверталося. Мотор щохвилини завивав, як несамовитий, бо раз у раз гвинт опинявся над водою i обертався в повiтрi. Хвилi зносили мене до Сем'ян, i минуло багато часу, поки в смугах свiтла фар я побачив стiну очерету на тому березi.
Тепер, орiєнтуючись на цю лiнiю очерету, я дiстався до затоки, де стояв мiй намет. Переляканi сусiди, лицарi спiнiнгу, зашнурувались у своїх наметах i навiть не виткнули носа.
Я виїхав на сушу, поставив на стоянку автомашину. I, тiльки вийшовши з неї, помiтив бiля свого намету якусь скоцюрблену постать.
Це була Бронка. Навiть у темрявi яснiло її руде волосся.
- Я пiшла вiд Чорного Франека, - сказала вона, клацаючи зубами. - Тут лежав якийсь лист до вас, - вона подала менi заклеєний конверт. - Я знайшла його перед вашим наметом, коли прийшла сюди. Сховала в кишеню, щоб не намок.
Я засвiтив електричний лiхтарик. На конвертi було написано: "Пановi Томашу на Озерищi". Iменi того, хто надiслав, не було вказано.
Я розiрвав конверт i глянув на пiдпис: "Капiтан Немо". Отже, таки обiзвався?
"Шановний добродiю, - писав Капiтан Немо. - Зважаючи на вашу
пропозицiю, я вирiшив зустрiтися з вами. Пропоную мис Судака,
завтра, о десятiй вечора".
- Це написала вам якась "симпатiя"? - спитала Бронка.
Я торкнувся конверта пальцем у тому мiсцi, де його склеюють. Воно було ще вогке.
- Менi здається, ви знаєте змiст цього листа.
- Та звiдки? Присягаюсь, я не читала! - скрикнула дiвчина.
Я був переконаний, що вона каже неправду, але не хотiв виказувати недовiр'я до неї вже на початку нашого знайомства.
- Приготуймо щось гарячого випити й повечеряймо, - сказав я. - Потiм ти можеш спати в наметi, а я в машинi. - Я вирiшив звертатися до неї на ти, зважаючи на рiзницю вiку.
За вечерею я ближче придивився до Бронки. У неї таки були гарнi, тонкi риси обличчя. Тiльки була вона худюща, зголоднiла i, правду сказати, просто брудна.
- Коли б я мав дочку, то не дозволив би їй так мандрувати.
- Виходить, ви не дуже вiдiйшли в цьому вiд мого батька. Чи й ви збираєтесь читати менi мораль?
- Нi. Але поглянь на себе. Блузка брудна, штани засмальцьованi, а волосся аж позлипалося.
Вона не обiзвалась. А я вiв далi, хоч це й було неввiчливо.
- Хiба можна поважати дiвчину, в якої брудна блузка, бруднi штани, брудне волосся? Ти ж, мабуть, мрiєш, щоб тобою хтось захоплювався.
- Хлопець, який звертає увагу тiльки на зовнiшнiсть дiвчини, небагато вартий, - мовила вона.
- Звичайно, - погодився я. - Але що можна подумати про дiвчину, яка добре почуває себе в бруднiй блузцi?
- Годi про це, - промовила вона благальне. - Я завтра причепурюсь.