- Адже ви про все здогадуєтесь. Франек хоче знайти цю карту i за грошi, якi одержить вiд Краватика, податись до моря. А Роман ненавидить гарцерiв i хоче посiсти Франекове мiсце у ватазi.
- А чому ти порвала з ними?
- Я вже казала вам про це. Я сподiвалась романтичних пригод. Я думала, що ми будемо жити суворим, простим життям: ловитимемо рибу, збиратимемо ягоди, купатимемося в озерi. А вони крали. Я вже давно втекла б, але менi було шкода Франека. Вiн менi подобається. У нього тiльки одна велика вада, вiн марнославний. Тепер вiн не може пережити, що влада у ватазi вислизає з його рук. У цьому трохи й моєї провини, бо я весь час переконувала його, що ми повиннi жити iнакше. Але, щоб жити, як я мрiяла, треба мати грошi на кемпiнгове обладнання, на харчi та iнше. А вони не мають. Тому їм лишається тiльки або бути голодними i спати на голiй землi, або красти. От вони й вибрали друге. Та я не збираюся сiдати до в'язницi.
- I коли Роман переконав ватагу, що треба знову прокрастися до гарцерського табору, ти втекла, - здогадався я.
Вона кивнула головою.
- А Франек?
- Вiн умовляв мене, щоб я з ним зосталась. Але я не погодилась. Вiн не хоче кинути ватагу, бо все ще сподiвається, що поверне собi колишнiй авторитет.
- Авторитет у ватаги злодюжок? Мабуть, його здобути легко. Просто треба бiльше за всiх красти, найбiльше носiв розбивати i найдовше сидiти у виправнiй колонiї. Важче здобути авторитет у людей порядних.
Бронку зачепила моя iронiя.
- Франек здобуде авторитет, i зовсiм не в такий спосiб, - ображено сказала вона.
"Отже, вона не порвала з Чорним Франеком", - подумав я. I вирiшив скористатися з цього.
- Послухай мене. Я приїхав на Озерище в дуже важливiй справi. Колись я тобi все розповiм. Якщо менi пощастить досягти своєї мети, ми зазнаємо тут незвичайних пригод. Таких, про якi пишуть у пригодницьких романах.
- Невже? - зрадiла вона.
- Так, так. Менi здається, що якусь роль у цiй справi вiдiграє рибальська карта, яку шукає Чорний Франек за наказом Вацека Краватика. Якщо Франек знайде ту карту, принеси її менi на кiлька хвилин подивитись. Потiм вiддаси Франековi.
- Чудово, - зрадiла вона. - Чудово, що ви дозволяєте менi спiлкуватися з Франеком.
- А можливо, ти умовиш його покинути ватагу i приєднатись до мене?
- Нi, вiн нiколи цього не зробить, - похитала дiвчина головою. - Це принизило б його. Йому треба сподобатись. Йому подобається Капiтан Немо, який тут сам один править на озерi. Франек бореться проти нього i водночас захоплюється ним. На жаль... - завагалась вона. - Ви не ображайтесь, але ви якийсь вайлуватий i взагалi... якийсь нецiкавий...
Я вiдчув себе ображеним.
- Зовнiшнiсть буває оманлива, - буркнув я. - Якби я розповiв тобi про свої пригоди, ти б дуже здивувалася.
- Щось я таке чула. Вас називають Самоходиком. Чому?
- Байдуже чому. Я не збираюсь вихвалятися анi подобатись Чорному Франековi. Скажу тобi тiльки одне: не дивись на зовнiшнiсть. Я теж iнший, нiж ти гадаєш. Ти, примiром, звернула увагу на мою автомашину?
- Авжеж. Старий мотлох. Чорний Франек казав, що ваша машина iз складу брухту.
- Ще побачимо, - мене розбирала злiсть. - Але якщо я такий нецiкавий, нiкому не подобаюсь, то чому ти вiриш, що переживеш тут справжню пригоду?
- Сказати щиро? Я не вiрю в це. Але не хочу бути з тiєю ватагою i попасти за грати. Не хочу й додому повертатись. Що менi робити? Я залишуся тут i з безпечної вiдстанi побачу дальшу долю ватаги. Може, я стану чимось у пригодi Франековi?
- Он як? Отже, я - безпечна "дистанцiя"? Дякую за щирiсть. Скажу i я вiдверто: даю тобi безпечний притулок, але вимагаю одного - я повинен подивитись карту. Згода?
- Згода, - вона простягла менi руку.
I ми розiйшлися спочивати. Засинаючи, я розмiрковував:
"Може, я й не зустрiну Чоловiка з рубцем i не знайду затоплених скарбiв. Але, може, заверну з поганого шляху цю дiвчину й Чорного Франека. Коли менi пощастить бодай у цьому, я недарма приїхав на Озерище".
РОЗДIЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Чи Бронка не шпигунка ватаги? Що дiялося на озерi? Про
романтичну пригоду. Хто не ладнає з рибальськими правилами?
Екзамен. I знову таємнича карта. Викритий. Кому можна
довiряти?
- I ця ловитиме рибу? - занепокоєно спитав пан Анатоль, коли наступного дня побачив у мене руду Бронку.
- Гадаю, вам вистачить риби. Озеро величезне, - вiдповiв я.
А потiм нахилився до його вуха i, нiби втаємничував його в якусь важливу справу, прошепотiв:
- Ця дiвчина взагалi не ловить риби. Вона з ватаги Чорного Франека.
Вiн аж вiдскочив на два кроки.
- Так, правда. Я бачив її серед тiєї страшної орди. I що вона тут робить?
- Порвала з ними i хоче стати на добрий шлях.
- I ви вiрите в це? Може, вони хочуть пограбувати нас i прислали її сюди розвiдати?
- Може, - кивнув я головою.
Щось пiдохочувало мене налякати пана Анатоля. Хоч, вiдверто кажучи, я не зовсiм довiряв дiвчинi. Адже вона не цiлком порвала з ватагою. "Хтозна, в яких обставинах я опинюсь? Може, доведеться залишити тут дiвчину саму? Буде непогано, якщо тодi за нею наглядатиме недремне око пана Анатоля".
А дiвчина, не знаючи, що її пiдозрюють, спершу гарно прибрала в наметi, а потiм нагрiла води й заходилася прати блузку й мити голову.
Так минув ранок. Пан Анатоль iз своїм приятелем попливли на мис ловити окунiв. Мишка й жiнка пана Казика вартували перед наметами, пильно стежили за кожним рухом Бронки.
День був ясний, сонячний, але вiяв мiцний вiтер i пригашав спеку. Блузка й випранi штани швидко сохли на мотузку, дiвчина в самому купальному костюмi лежала на ковдрi й сушила своє руде волосся. А я сидiв над озером i оглядав його зеленаву поверхню.
Вже з самого ранку на озерi був великий рух. Туди й сюди снували байдарки гарцерiв. Я здогадався, що пiсля вчорашньої iсторiї з наметами вони шукають новий табiр Чорного Франека. Гордо пропливла яхта Вацека Краватика, прямуючи до Чаплинця. Але не пристала до острова, а зненацька завернула. Кинула якiр поблизу мису Судака, де гасали обидва лицарi спiнiнгу. А далi дрейфував маленький гумовий човник, у якому крiзь бiнокль я побачив Несправжнього Орнiтолога.
Я уявив собi, що, може, зараз Чорний Франек мандрує берегом озера, шукаючи того, хто вкрав рибальську карту. А Капiтан Немо, сховавши свiй глiсер на якiйсь таємничiй пристанi, планує новий випад проти ватаги Чорного Франека.
I тiльки я нiчого не робив, хоча мене привела сюди куди складнiша справа, нiж вiйна гарцерiв з бешкетниками, викрадення рибальської карти, таємниця Несправжнього Орнiтолога чи витiвки Капiтана Немо з ватагою Чорного Франека.